Так досить? 9 березня 1814 рік – народження в с. Моринцях Звенигородського повіту на Київщині в родині Григорія кріпака
1816 році сім’я Шевченків повернулася до села Кирилівка
1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина
1824 Тарас чумакував з батьком.
1825 помер батько Шевченка, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва, але скоро Тарас втік. Він наймитував і «вчився» малярства
1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині). Служив в Енгельгардта
Осінь 1828-початок 1831 — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні
1831 року Шевченко з Енгельгардтом їде до Петербурга, віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва
22 квітня 1838 – викуплений з кріпацтва (завдяки Карлу Брюллову і Василю Жуковському за 2500 рублів).
1838-1845 рік – став студентом Петербурзької академії мистецтв, а там — улюбленим учнем Брюллова
1839 року Тарас Шевченко захворів на тиф.
1840 року – вийшов “Кобзар” (8 поезій).
1839 – 1841 – працює над поемою “Гайдамаки”.
1841 – поема “Гайдамаки”.
1843 – Шевченко приїздив на Україну.
1845 – написано п’ять поем :”Кавказ”,”Єретик”,”Великий льох”,”Наймичка”, “І мертвим, і живим…” та “Заповіт”.
5 квітня 1847 рік – Шевченка заарештовано і відправлено до Петербурга.
Осінь 1847 – у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм.
1848 рік – брав участь в науковій експедиції для вивчення опису Аральського моря.
1848-1858 – військова служба, в Окремому Оренбурзькому корпусі.
17 жовтня 1850 – переведено в Новопетровське укріплення.
2 серпня 1857 – поета було звільнено.
1858 рік – було видано дозвіл про виїзд на Україну.
Літо 1859 – Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку.
1860 – Вийшов з друку «Кобзар» Шевченка.
10 березня 1861 рік — Шевченко помер. На кошти друзів його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
22 травня 1861 рік – тіло Кобзаря перевезене на Україну і перезахоронене в Каневі на Чернечій горі.
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.
9 березня 1814 рік – народження в с. Моринцях Звенигородського повіту на Київщині в родині Григорія кріпака
1816 році сім’я Шевченків повернулася до села Кирилівка
1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина
1824 Тарас чумакував з батьком.
1825 помер батько Шевченка, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва, але скоро Тарас втік. Він наймитував і «вчився» малярства
1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині). Служив в Енгельгардта
Осінь 1828-початок 1831 — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні
1831 року Шевченко з Енгельгардтом їде до Петербурга, віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва
22 квітня 1838 – викуплений з кріпацтва (завдяки Карлу Брюллову і Василю Жуковському за 2500 рублів).
1838-1845 рік – став студентом Петербурзької академії мистецтв, а там — улюбленим учнем Брюллова
1839 року Тарас Шевченко захворів на тиф.
1840 року – вийшов “Кобзар” (8 поезій).
1839 – 1841 – працює над поемою “Гайдамаки”.
1841 – поема “Гайдамаки”.
1843 – Шевченко приїздив на Україну.
1845 – написано п’ять поем :”Кавказ”,”Єретик”,”Великий льох”,”Наймичка”, “І мертвим, і живим…” та “Заповіт”.
5 квітня 1847 рік – Шевченка заарештовано і відправлено до Петербурга.
Осінь 1847 – у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм.
1848 рік – брав участь в науковій експедиції для вивчення опису Аральського моря.
1848-1858 – військова служба, в Окремому Оренбурзькому корпусі.
17 жовтня 1850 – переведено в Новопетровське укріплення.
2 серпня 1857 – поета було звільнено.
1858 рік – було видано дозвіл про виїзд на Україну.
Літо 1859 – Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку.
1860 – Вийшов з друку «Кобзар» Шевченка.
10 березня 1861 рік — Шевченко помер. На кошти друзів його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
22 травня 1861 рік – тіло Кобзаря перевезене на Україну і перезахоронене в Каневі на Чернечій горі.
Головний герой роману В. Підмогильного «Місто» — виходець з села Степан Радченко, який приходить до міста для навчання у виші. Та через певні обставини йому не вдається закінчити навчальний заклад. Степан влаштовується на роботу в редакцію журналу і разом з цим починає займатися літературною творчістю. Він заводить собі багато друзів, яких об’єднують спільні інтереси, зокрема літературне життя міста.
На перший погляд, Степан Радченко — типовий інтелігент перших пореволюційних років. Та це тільки на перший погляд. Бо В. Підмогильному, справжньому знавцю психології людської душі, вдалося створити досить неоднозначний, навіть складний образ «завойовника міста». Степан виявився людиною, сповненою суперечностей. Він зовні привабливий і красивий, у літературних колах користується певним авторитетом, але душа його темна.
Як каже сам автор, у нього щось залишилося від дикого звіра, адже місто, яке зустріло його так гостинно, Степан прагне не просто підтоптати, а покласти собі під ноги. У душі Степана Радченка відбувається постійний двобій між добром і злом, між правдою і кривдою. Безпринципність героя заважає визначитися, що ж для нього головніше у цьому двобої.
Уважно аналізуючи роман, можна визначити, що Степан Радченко — людина-завойовник, який просто розбазарює свій талант. Доказом цього може бути один з епізодів твору, у якому Степана за на вечірку до інституту читати власне оповідання під назвою «Бритва». «Успіх був великий, та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
Головний герой роману «Місто» дуже любив літературу, яка стала для нього найдорожчою і найближчою. Степан вважав, що розуміння літератури — це перша ознака культурної людини. Себе ж він позначав як людину «насиченого розуму», яка повинна спілкуватися тільки з «тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись». А ось життя оточуючих людей здавалося Степанові не вартим уваги.
Поступово Степан Радченко підкорював місто. У нього з’явилася простора світла квартира у центральному районі, а потім знайомі, знайомі знайомих, їхні родичі, і так все далі й глибше: «його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці...». І навіть Зосі, яку, здавалося б, кохав, він постійно доводив перевагу громадського життя над особистим, постійно читав їй мораль, у яку й сам не вірив.
Час від часу Степан все ж таки відчував, що остаточно і безповоротно губить себе. Залишки особистого «я» намагалися примусити його з’ясувати своє єство і повернутися до себе справжнього. Та перемагали зовсім інші, протилежні думки.