ів .Змоделювати ситуацію: Ви прийшли на співбесіду з потенційним роботодавцем(відповідно до спеціальності). Продумайте можливі запитання і відповіді. Оформіть у вигляді діалогу(12-15 реплік)
«Шлях кобзарів – це шлях народу!» Кобза р — український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів. Кобзарство — унікальне явище не лише української, а й світової культури, коріння якого губиться в історичних глибинах древньої Русі. Непроста історія кобзарства, багато в ній славних героїчних сторінок, багато сумних та гірких, а ще більше недосліджених та втрачених. Але незважаючи на все кобзарське мистецтво стало невід’ємною частиною життя українського народу, а кобза та бандура назавжди залишаються символом України
Вибір професії – це велика відповідальність. Відповідальність перед батьками, перед суспільством, та найголовніше – перед собою. Відповідальність перед собою, мабуть, найважливіша, і полягає вона в тому, щоб обрати саме свій шлях і ним йти. Бо тільки сама людина може побачити, до чого в неї більший хист, до чого відчуває вона покликання.
Кожен відчуває, що йому легше “дається” і, отже, чому зможе присвятити життя. І тут найважливіше – не схибити.
Іди своєю дорогою, і нехай люди говорять, що завгодно. (Дайте).
Я вже обрав майбутню професію, керуючись при цьому багатьма чинниками, але головним із них був той, що до цього діла я відчуваю своє покликання. Мені завжди були небайдужі долі людей, як моїх близьких, так зовсім сторонніх, для мене завжди багато важили такі поняття, як “чесність”, “справедливість”, “права людини”. Саме тому я обрав для себе професію юриста та збираюся після здобуття вищої освіти бути адвокатом. Чому саме адвокатом? Тому що саме працюючи на цій ниві, як я вважаю, я зможу дати найбільшу користь людям.
Хочу зазначити, що в мене навітью не було сумнівів щодо того, щоб пов’язати свою долю з юриспруденцією, але постало питання щодо обрання спеціалізації. І я вирішив стати саме адвокатом (а не, наприклад, прокурором або суддею) ось чому: я хочу захищати людей, виправдовувати їх вчинки, хоч якими б вони не були. Адже яким би бридким чи навіть протизаконним не був вчинок, були якісь причини, які призвели до нього. І саме з’ясуванням цих причин я буду займатися як адвокат. При цьому я буду керуватися Законом, який створила наша держава і у якому сподіваюся знайти відповіді на питання, які будуть поставати переді мною у процесі роботи.
Закон – це союз тництва та сили: друге у подібний союз приносить народ, перше – уряд. (Антуан де Ривароль).
У своєму житті я неодноразово стикався з такою ситуацією: людину звинувачують у чомусь, а вона не в змозі довести свою невиновність. Саме для того і існує професія адвоката, щоб доводити невиновність людини або її непричетність до якогось злочину. У моєму розумінні, неможливо уявити собі жахливішу ситуацію, ніж таку: людину засуджують до тюремного ув’язнення через щось, чого вона не робила. Адже відомо, що такі випадки є, і вони не поодинокі.
Причини можуть бути різними: бажання справжнього винуватця “підставити” саме цю людину; лінощі, недбалість або підкупність міліції, яка не стала довго шукати та розбиратися “хто винен”…
Саме у цьому бачу я своє покликання: домогтись звільнення людини у випадку її невиновності або (якщо судять “за діло”) з’ясувати витоки поведінки та вчинків, знайти пом’якшуючі обставини (які, я впевнений, є у кожному випадку) та досягти зменшення покарання.
Звичайно, я розумію, що беру на себе величезну відповідальність, тому що у будь-якому випадку необхідно зберегти об’єктивність та докласти максимум зусиль та винахідливості для захисту свого підопічного, людини, яка довірила мені свою долю (адже адвокату, як і лікарю, і священику, люди розповідають все, бо. можуть не боятися, що це стане відомо ще комусь).
Мені стає світло на душі, коли подумаю, скільком людям я до Хочу років за двадцять сказати, оглядаючись на своє життя: “Я не помилився у виборі професії!”
Вибір професії – це велика відповідальність. Відповідальність перед батьками, перед суспільством, та найголовніше – перед собою. Відповідальність перед собою, мабуть, найважливіша, і полягає вона в тому, щоб обрати саме свій шлях і ним йти. Бо тільки сама людина може побачити, до чого в неї більший хист, до чого відчуває вона покликання.
Кожен відчуває, що йому легше “дається” і, отже, чому зможе присвятити життя. І тут найважливіше – не схибити.
Іди своєю дорогою, і нехай люди говорять, що завгодно. (Дайте).
Я вже обрав майбутню професію, керуючись при цьому багатьма чинниками, але головним із них був той, що до цього діла я відчуваю своє покликання. Мені завжди були небайдужі долі людей, як моїх близьких, так зовсім сторонніх, для мене завжди багато важили такі поняття, як “чесність”, “справедливість”, “права людини”. Саме тому я обрав для себе професію юриста та збираюся після здобуття вищої освіти бути адвокатом. Чому саме адвокатом? Тому що саме працюючи на цій ниві, як я вважаю, я зможу дати найбільшу користь людям.
Хочу зазначити, що в мене навітью не було сумнівів щодо того, щоб пов’язати свою долю з юриспруденцією, але постало питання щодо обрання спеціалізації. І я вирішив стати саме адвокатом (а не, наприклад, прокурором або суддею) ось чому: я хочу захищати людей, виправдовувати їх вчинки, хоч якими б вони не були. Адже яким би бридким чи навіть протизаконним не був вчинок, були якісь причини, які призвели до нього. І саме з’ясуванням цих причин я буду займатися як адвокат. При цьому я буду керуватися Законом, який створила наша держава і у якому сподіваюся знайти відповіді на питання, які будуть поставати переді мною у процесі роботи.
Закон – це союз тництва та сили: друге у подібний союз приносить народ, перше – уряд. (Антуан де Ривароль).
У своєму житті я неодноразово стикався з такою ситуацією: людину звинувачують у чомусь, а вона не в змозі довести свою невиновність. Саме для того і існує професія адвоката, щоб доводити невиновність людини або її непричетність до якогось злочину. У моєму розумінні, неможливо уявити собі жахливішу ситуацію, ніж таку: людину засуджують до тюремного ув’язнення через щось, чого вона не робила. Адже відомо, що такі випадки є, і вони не поодинокі.
Причини можуть бути різними: бажання справжнього винуватця “підставити” саме цю людину; лінощі, недбалість або підкупність міліції, яка не стала довго шукати та розбиратися “хто винен”…
Саме у цьому бачу я своє покликання: домогтись звільнення людини у випадку її невиновності або (якщо судять “за діло”) з’ясувати витоки поведінки та вчинків, знайти пом’якшуючі обставини (які, я впевнений, є у кожному випадку) та досягти зменшення покарання.
Звичайно, я розумію, що беру на себе величезну відповідальність, тому що у будь-якому випадку необхідно зберегти об’єктивність та докласти максимум зусиль та винахідливості для захисту свого підопічного, людини, яка довірила мені свою долю (адже адвокату, як і лікарю, і священику, люди розповідають все, бо. можуть не боятися, що це стане відомо ще комусь).
Мені стає світло на душі, коли подумаю, скільком людям я до Хочу років за двадцять сказати, оглядаючись на своє життя: “Я не помилився у виборі професії!”