А що, коли я й справді лісова мавка запитала дівчина грайливо. 2. Скільки

кілометрів до міста запитав мене супутник. 3. Богдан розсміявся Що ж я вам дам, коли

маю тільки один пейзажний вірш. 4. І я зважився Дідусю, а ви візьмете мене з собою в

море. 5. То правда згодився дідусь Генеральського чину безвусим не доскочиш. 6. А мені

жаль дерев рубати. Хай би росли зітхнув Андрій. 7. Іх ти ж, сосна яка вигналась задрав

угору голову Микола. 8. Яка краса! вигукнула мати. 9. Чого зажурився, мій любий

козаче? питає дівчина вродлива. 10. І гукнуло військо хором Ми готові йти до бою! 11.

Судді звертаються до кривдника Ну, братику, говори, чи правда те, що товариш на тебе

каже? 12. Тут всі четверо до нього ть нам ть! Як пройти в оту країну, роз-

кажіть нам, розкажіть? 13. Хто знайшов колосок? спитав півник. 14. Казав пан Кожух дам.

15. Ось де місце для твердині! з уст зірвалися слова. 16. І твердиня тут постане! князь ​

     Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо.
     Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
    Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
     Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".  

Свято, яке мені найбільше подобається
    Скажу відверто, мені довподоби Новий рік, що спокушає своїми мандаринками, подарунками, малюванням морозних візерунків. Цьогоріч не радію сильно, що пов'язано з відсутністю снігу. Надворі досить холодно, так що я палю у грубці. Як не крути, а свято наближається. Я чекатиму його, хоч би довго довелося чекати. 
     У Києві дітлахи ліплять снігову бабу, мов ніколи раніше цього не робили. Так вони чекали на сніг. Я святкуватиму вдома у сімейному колі, про що повідомила друзів заздалегідь. 
     На Новий рік є можливість перепочити від навчання, яке вже трохи набридло. Проте я не розслабляюся, бо необхідно опрацювати навчальний матеріал наступного семестру. Відсвяткую так, щоб була користь і радість.