No1 Виберіть рядок, у якому всі слова пишуться окремо: ( ) А) за/світла, на/жаль, уві/сні, аби/де; Б) за/очі, від/нині, по/братерськи, без/сумніву; В) в/основному, до/речі, у/стократ, на/льоту; Г) в/купі, без/кінця/краю, по/четверо, сяк/так. No2 Виберіть рядок, у якому всі слова пишуться через дефіс: ( ) А) вряди/годи, при/вселюдно, в/троє, з/давніх/давен; Б) на/в не/сьогодні/завтра, чи/мало, в/міру; В) по/латині, в/тім, по/двічі, чим/дуж, до/ладу; Г) по/господарськи, по/вовчи, тяжко/важко, як/от. No3 Виберіть рядок, у якому всі слова пишуться разом: ( ) А) на/нівець, за/молоду, на/щастя, на/гора; Б) по/одинці, с/повна, у/четверо, ні/звідки; В) по/честі, в/тім, до/щенту, більш/менш; Г) стрім/голов, десь/інде, с/першу, по/совісті. No4 Виберіть рядок, у якому всі слова написано правильно. Неправильне слово виправити і виписати: (1, ів) А) таки-все, тяжко-важко, запанібрата, по суті; Б) нашвидкуруч, потроху, по-двоє, післязавтра; В) помаленьку, все-таки, нагору, повік-віків; Г) увись, врозсип, від-нині, як-не-як, абикуди. No5 Із двох речень знайдіть речення, у якому є прислівник: ( ) А) 1.Зайдемо в/перше село.2. Ми чуємо це в/перше. Б) 1. Прочитай вірш на/пам’ять.2. На/пам'ять він подарував мені книжку. В) 1. Я роблю це в/останнє. 2.Вони постукали в/останнє вікно. Г) 1. Як/ось і вона прибігла до хати.2. Як/ось воно уже буде. No6. Правильно записати слова, у яких допущено помилки: Дарма-як, у стократ, як от, часто-густо, без вісти, подвоє, раз у раз, нащастя, будь як, бозна-де, доречі, у ві сні, коли небудь, по нашому, ледь ледь. ( ) No7 Правильно записати слова: ( ) Закон...о, шален...о, давгождан...о, старан...о, сумлін...о, с я, студен...о, скажен...о, попідтин...ю, туман...о. No8. Утворити ступені порівняння й складену форму) від прислівників: ГАРНО, БЛИЗЬКО, ГЛИБОКО, ЗРУЧНО.( ) No9. Виконати повний синтаксичний розбір речення: дати характеристику реченню, підкреслити головні та другорядні члени речення, зверху надписати частини мови. (1, ів) Прогулянка пішки весняним лісом подарувала нам надзвичайно цікаві позитивні емоції.
2) Вірш належить до філософської лірики, бо основним мотивом поезії є роздуми ліричного героя над своєю нелегкою долею та сенсом життя.
3) Поет каже, що боротьба - це не тільки певний фізичний процес, але й те, що є зв'язком для багатьох людей, об'єднаних спільною ціллю, яка втілюється в їхньому прагненні відстоювати право на щастя. Тому моральний обов'язок кожного, розвиваючи свої найкращі риси, прагнути зробити щасливою свою долю й долю людей, що оточують тебе.
4) Для Шевченка немає нічого ріднішого, аніж його рідна ненька Україна, тому він так ласкаво про неї говорить: "На нашій славній Україні..."
5) Твір пронизаний болісними почуттями смутку, відчаю та розпачу, які відчували молоді хлопці, прощаючись з родиною, адже не знали, чи побачать їх ще хоч раз...
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона.
— Я маю написати твір про те, ким я хочу стати.
— Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама.
— Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я.
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем?
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я.
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко.
— Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе?
— Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра.
— І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я.
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою.
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама.
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона.
— У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми.
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона.
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми.
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати!
- Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама.
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!