Роман Вальтера Скотта “Айвенго” мені зовсім не хотілось читати. Але як тільки я познайомилась з його головним героєм, ім’ям якого і названо роман, я одразу вирішила прочитати цю історію! Айвенго – ідеальний герой, ідеальний лицар, ідеальний друг і коханий. Про його ідеальність свідчать чимало факторів, окрім опису його зовнішності, маємо ще думки про нього інших персонажів і подвиги самого Айвенго. Пропоную переконатись в тому, що Айвенго – ідеальний герой Середньовічної Англії.
Перша причина його ідеальності – зовнішність героя. Автор описує його як молодого юнака 25 років, з засмаглим на сонці обличчям і густими короткими білявими кучерями. Він був не надто високий – трохи вищий від середнього зросту, доволі стрункий. Молодий вродливий юнак – чим не підкорювач жіночих сердець?
Друга причина його ідеальності – риси характеру лицаря. До них належать: чесність, справедливість, мужність, щирість, доброта, вірність своїм ідеалам, любов до вітчизни, вірність прекрасній дамі. Всі ці риси виявляються впродовж роману. Вірність своєму королю Річарду Левине Серце, кохання до леді Ровени, товариське піклування про Ребекку та багато інших випадків, коли Айвенго проявляє себе якнайкраще.
Третя причина – ставлення до нього інших персонажів твору. Звичайно, не всі його люблять, але так чи інакше захоплюються його лицарською честю, мужністю, відвагою. Леді Ровена і Ребекка вбачають в ньому ідеал чоловіка, гідного, чесного, готового взяти на себе відповідальність за долю своєї коханої. Король Річард Левове Серце бачить у своєму зброєносці відважного і вірного товариша, який не пошкодує сил і снаги для своєї держави і свого короля. Принц Джон і Де Брасі, хоч і не люблять Айвенго, але визнають в ньому рівного суперника.
Отже, переконуємось, що автор зумів створити Айвенго ідеальним героєм свого часу і цього ніяк не можна заперечити.
Во многих произведениях Лермонтова встречается изобличительный тон. Ему не нравится течение общественной жизни николаевской России. Он клеймил тогдашнее общество за нерешительность, нежелание искать новых путей для развития, интересоваться чем-то новым. Предыдущие эпохи, в частности, эпоха наполеоновских войн, казались ему более героическими по своей сути. Люди до последней капли крови сражались за Отечество, находили место для подвига. В любую минуту воин либо завоевать сердце возлюбленной, либо получить картечь в голову.
Именно под влиянием неприятия жизненных принципов своих современников и было написано данное стихотворение.
Оно было создано в 1837 году, в самый разгар реакционерской политики Николая I. Этот год ознаменовал под собой 25-ую годовщину сражения на Бородинском поле. Вообще, в ту пору те события активно обсуждали, и Михаил Юрьевич не мог не обратить свое внимание на данную тематику.
В те года он активно размышляет об истории России, анализирует ее конкретные исторические периоды, сопоставляет факты. События 1812 года случились относительно недавно, поэтому писатель мог лично пообщаться с участниками Бородинского сражения. Лермонтов безумно завидовал, завидовал великому своей же страны. Тема воспевания славных дел нашла свое отражение и в других произведениях талантливого автора.
Очень символично, что в стихотворении повествование ведется от лица рядового участника сражения. Этот изложения придает некую народность и в то же время эпохальность. Читатель может вместе с рассказчиком перенестись в пучину событий и своими глазами увидеть легендарную баталию, где героически погибали солдаты, поле заполонил пороховой дым, трава обагрилась кровью раненных и убитых, трусость и слабоволие перемежались с беспримерной отвагой.
На протяжении всего стихотворения автор дает понять, что настоящими героями он считает именно тех людей, сражавшихся за отечество на боле брани. Особое величие битве придавала мощь противника. Наполеон до событий под Бородино покорил не одну европейскую страну и выиграл немало сражений. Но вот, обыкновенные российские парни, от мала до велика, смогли дать отпор французским военным профессионалам. Любовь к Отечеству проявлял и обычный люд, вступая в партизанские отряды.
Таким образом, можно сделать вывод, что данное стихотворение учит и нынешнее поколение. Нужно быть героями, нужно стремится к новым свершениям.
Роман Вальтера Скотта “Айвенго” мені зовсім не хотілось читати. Але як тільки я познайомилась з його головним героєм, ім’ям якого і названо роман, я одразу вирішила прочитати цю історію! Айвенго – ідеальний герой, ідеальний лицар, ідеальний друг і коханий. Про його ідеальність свідчать чимало факторів, окрім опису його зовнішності, маємо ще думки про нього інших персонажів і подвиги самого Айвенго. Пропоную переконатись в тому, що Айвенго – ідеальний герой Середньовічної Англії.
Перша причина його ідеальності – зовнішність героя. Автор описує його як молодого юнака 25 років, з засмаглим на сонці обличчям і густими короткими білявими кучерями. Він був не надто високий – трохи вищий від середнього зросту, доволі стрункий. Молодий вродливий юнак – чим не підкорювач жіночих сердець?
Друга причина його ідеальності – риси характеру лицаря. До них належать: чесність, справедливість, мужність, щирість, доброта, вірність своїм ідеалам, любов до вітчизни, вірність прекрасній дамі. Всі ці риси виявляються впродовж роману. Вірність своєму королю Річарду Левине Серце, кохання до леді Ровени, товариське піклування про Ребекку та багато інших випадків, коли Айвенго проявляє себе якнайкраще.
Третя причина – ставлення до нього інших персонажів твору. Звичайно, не всі його люблять, але так чи інакше захоплюються його лицарською честю, мужністю, відвагою. Леді Ровена і Ребекка вбачають в ньому ідеал чоловіка, гідного, чесного, готового взяти на себе відповідальність за долю своєї коханої. Король Річард Левове Серце бачить у своєму зброєносці відважного і вірного товариша, який не пошкодує сил і снаги для своєї держави і свого короля. Принц Джон і Де Брасі, хоч і не люблять Айвенго, але визнають в ньому рівного суперника.
Отже, переконуємось, що автор зумів створити Айвенго ідеальним героєм свого часу і цього ніяк не можна заперечити.
(Джерело:https://dovidka.biz.ua/chomu-aivenho-idealnyi-heroi-serednovichnoi-anhlii
Во многих произведениях Лермонтова встречается изобличительный тон. Ему не нравится течение общественной жизни николаевской России. Он клеймил тогдашнее общество за нерешительность, нежелание искать новых путей для развития, интересоваться чем-то новым. Предыдущие эпохи, в частности, эпоха наполеоновских войн, казались ему более героическими по своей сути. Люди до последней капли крови сражались за Отечество, находили место для подвига. В любую минуту воин либо завоевать сердце возлюбленной, либо получить картечь в голову.
Именно под влиянием неприятия жизненных принципов своих современников и было написано данное стихотворение.
Оно было создано в 1837 году, в самый разгар реакционерской политики Николая I. Этот год ознаменовал под собой 25-ую годовщину сражения на Бородинском поле. Вообще, в ту пору те события активно обсуждали, и Михаил Юрьевич не мог не обратить свое внимание на данную тематику.
В те года он активно размышляет об истории России, анализирует ее конкретные исторические периоды, сопоставляет факты. События 1812 года случились относительно недавно, поэтому писатель мог лично пообщаться с участниками Бородинского сражения. Лермонтов безумно завидовал, завидовал великому своей же страны. Тема воспевания славных дел нашла свое отражение и в других произведениях талантливого автора.
Очень символично, что в стихотворении повествование ведется от лица рядового участника сражения. Этот изложения придает некую народность и в то же время эпохальность. Читатель может вместе с рассказчиком перенестись в пучину событий и своими глазами увидеть легендарную баталию, где героически погибали солдаты, поле заполонил пороховой дым, трава обагрилась кровью раненных и убитых, трусость и слабоволие перемежались с беспримерной отвагой.
На протяжении всего стихотворения автор дает понять, что настоящими героями он считает именно тех людей, сражавшихся за отечество на боле брани. Особое величие битве придавала мощь противника. Наполеон до событий под Бородино покорил не одну европейскую страну и выиграл немало сражений. Но вот, обыкновенные российские парни, от мала до велика, смогли дать отпор французским военным профессионалам. Любовь к Отечеству проявлял и обычный люд, вступая в партизанские отряды.
Таким образом, можно сделать вывод, что данное стихотворение учит и нынешнее поколение. Нужно быть героями, нужно стремится к новым свершениям.