очень За Р.Коузом оптимальний розмір фірми залежить від:
А) витрат пошуку інформації та витрат ведення переговорів;
Б) витрат опортуністичної поведінки;
В) витрат управління;
Г) внутрішньофірмових та ринкових трансакційних витрат.

2. Український економіст Є. Слуцький як представник математичної школи, обґрунтував:
а) залежність вартості від витрат праці;
б) залежність ціни на один товар від зміни ціни на інший товар;
в) залежність економічних циклів від динаміки інвестицій;
г) залежність розвитку економіки від інституційних чинників.

3. В другій половині ХІХ ст. у Франції, на відміну від Англії:
А) зародилася галузь електротехніки;
Б) розвивалася легка промисловість;
в) зберігалася відносно велика частка дрібних підприємств;
Г) активно здійснювався експорт капіталу.

4. Система “постіндустріалізму” Д. Белла не включає ознаку:
а) прийняття рішень на основі нової “інтелектуальної технології”;
б) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;
в) високий рівень добробуту;
г) переважання серед працюючих класу “професійних фахівців”.

5. За концепцією соціально-психологічного інституціоналізму:
А) інститути можуть як сприяти, так і протидіяти економічній ефективності;
Б) виникнення інститутів є свідченням раціонального вибору економічних агентів;
В) інститути виникають на основі найкращих людських інстинктів;
Г) всі інститути капіталістичної системи є більш прогресивними, ніж докапіталістичної

6. Представникам Німецької історичної школи не властива така ідея:
а) держава має забезпечувати баланс галузей в країні;
б) політекономія має бути наукою про закони розвитку нації;
в) захист принципу необмеженої свободи міжнародної торгівлі;
г) умова рівності країн – однаковий стан соціально-економічного розвитку.

7. Наслідком другої технологічної революції стала поява такої галузі як:
А) інформатика;
Б) космічна галузь;
В) металургія;
Г) енергетика.

8. Що не є характеристикою ринку монополістичної конкуренції за Е.Чемберліном:
А) конкуренція між виробниками виключно шляхом зміни ціни;
Б) можливість у продавців впливати на ціну товару через зміну якісних характеристик продукції;
В) наявність великої кількості продавців;
Г) відсутність єдиної ціни на товар.

9. Для економічного розвитку США наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. не є характерним:
а) збільшення земель, що залучалися до обробітку;
б) протекціонізм;
в) монополізація економіки;
г) законодавча підтримка монополій

10.У відповідності до класифікації економічних циклів Е.Хансена малі цикли:
А)пов’язані із зміною капіталовкладень в основний капітал;
Б) пов’язані із зміною капіталовкладень в оборотний капітал;
В) проявляються у сфері будівництва;
Г) пов’язані з фундаментальними переворотами в науці і техніці.

I Універсал

10 червня (23 — за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя». Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України.

2. Виконавча влада мала належати Раді народних міністрів, яка призначалася Директорією і була підзвітна Трудовому конгресу (на час перерви засідань Директорії УНР). Окремо в універсалі підкреслено потребу негайної всенародної боротьби за самостійну УНР проти інтервенції радянської Росії.

3. (март 1917 — апрель 1918)

4. 8 лютого (26 січня) 1918, у зв'язку із стрімким розгортанням збройного конфлікту між УНР та Радянською Росією, Рада Народних Міністрів разом із Центральною Радою була змушена евакуюватись із Києва. При цьому частина міністрів відмовилась покидати столицю. В евакуації було організовано новий склад РНМ, до якого увійшли.

5. После того, как в мае 1917 года Временное правительство отказалось предоставить автономию Украине (даже не немедленно, а в перспективе), Центральная рада, исходя из принципа «ни бунта, ни покорности», приняла решение принять I универсал («К украинскому народу, на Украине и вне её сущему»)[1]. Текст универсала был зачитан В. Винниченко 10 (23) июня 1917 на II Всеукраинском Военном Съезде. Согласно I универсалу провозглашалась автономия Украины в составе России («не отделяясь от всей России… народ украинский должен сам хозяйничать своей жизнью»).

Триде́нтский собо́р — XIX Вселенский собор католической церкви, открывшийся по инициативе Папы Павла III 13 декабря 1545 года в Тренте (или Триденте, лат. Tridentum), в соборном комплексе, и закрывшийся там же 4 декабря 1563 года, в понтификат Пия IV[1]. Был одним из важнейших соборов в истории католической церкви, так как он собрался для того, чтобы дать ответ движению Реформации. Считается отправной точкой Контрреформации[2].На соборе, помимо прочего, произошло подтверждение Никейского Символа веры с добавлением filioque, утверждение латинского перевода Библии («Вульгаты»), принятие второканонических книг в Библию и Тридентского катехизиса. Большое место было уделено таинству Евхаристии. Тридентский Собор запретил толковать Священное Писание вразрез с общим мнением Отцов Церкви. Всего было принято 16 догматических постановлений[источник не указан 2923 дня], покрывших большую часть католической доктрины. Число Отцов собора (епископов и прелатов с правом голоса), участвовавших в его работе, колебалось: на первой сессии присутствовали 34, а на двадцать пятой и последней — 215 (в т. ч. 4 папских легата, 2 кардинала, 3 патриарха, 25 архиепископов, 167 епископов, 7 аббатов и 7 генералов монашеских орденов[1]). Им теологи-консультанты, среди которых были знаменитые доминиканцы Амброзио Катарино и Доминго де Сото, иезуиты Диего Лаинес и Альфонсо Сальмерон. Были также приглашены протестантские богословы, но они отказались принять участие в дебатах.