Запишіть складнi iменники разом і через дефіс. Поясніть їх правопис. 1. (Abia)(моторо)будування, (вiце)адмiрал, (хлiб)сiль, (дощо)мір, (людино)день, (людино)доза, (житте)пис, (перекоти)поле, (п'яти)рiчка, (стоп)кран, (трудо)день, (лісо)сплав, (радіо)комітет, (купівля)продаж, (лікар)еколог, (блок)система, (прем'єр)мiнiстр, (кіловат)година, (мiнi)футбол, (чар)зiлля, (мати)(й)мачуха, (тепло)(й)(гідро)електростанція, (сто)рiччя. 2. Електро/поїзд, свiтло/водо/лiкування, двох/сот/лiття, авто/фургон, магазин/салон, льон/кучерявець, зоре/носець, кіно/репортаж, мiкро/економiка, мово/знавство, лексико/графія, макро/світ, Кам'янець/Подільський, Максi/спідниця, всюди/хiд.

Жив на світі соняшник.Одного сонячного ранку з нього випала насінинка.Вона злякалася,що більше не зможе побачити його,але раптом до насінинки підійшла маленька дитина.Тільки вона взяла на руки насінинку,і хотіла її з`сти,як її підхватив вітер і закружляв у повітрі.Прокинувшись насінинка побачила сонечко і попросила його щоб воно її зігріло.Сонечко погодилось.Після цього насінинка подякувала йому і підросла.Але раптово з`явилась дощова хмара і полила її.Насінинка ще підросла.За декілька таких днів,насінинка стала красивим соняшником і милувалася перед сонечком. 

Колись давно, і навіть давним-давно, жив в дрімучому лісі бідний дроворуб. Кожен божий день він ходив в ліс валити дерева. Ось одного разу зібрався він в ліс, і дружина поклала йму в торбинку їжі, а через плече повісила повний бутель, щоб він перекусив і випив в лісі.

Цього дня дроворуб збирався звалити могутній старий дуб.

“Немало міцних дощок вийде”, -думав собі він.

Ось підійшов він до старого дуба, витягнув сокиру та так замахнувся, немов хотів повалити дерево одним ударом. Але ударити він не встиг: раптом почувся тужливий голосок і з'явилася фея. Вона стала просити і благати дроворуба не рубати старого дуба. Здивувався дроворуб та й говорить:
- Що ж, не рубатиму, коли просиш.
- Так-то воно і для тебе краще буде, - сказала фея.- А я тебе за це віддячу, три будь-які твої бажання виконаю.
Тут фея зникла, а дроворуб відправився додому.
До будинку було далеко, і бідолаха всю дорогу згадував про те, що з ним трапилось – все дивувався. Коли ж він, нарешті, прийшов додому, і лише біля грубки всівся, як став його голод терзати: а до вечері було ще далеко.

- Ну як, вечеряти скоро будемо, стара? – запитав він дружину.

- Години через дві, - відповіла вона.

- Ех! – зітхнув дроворуб, - ось би мені зараз кільце кров'яної ковбаси, та потовстіше!

І не встиг він це вимовити, як раптом – лясь! – в камін впало ціле кільце кров'яної ковбаси, та ще й такої жирної та смаковитої, що пальчики оближеш.

Здивувався дроворуб, а дружина його втричі більше здивувалася.

- Це що таке? – говорить.

Тут дроворуб пригадав все, що з ним вранці було, і розповів про це дружині, з початку і до кінця. Але поки він розповідав, дружина все хмурилася та супилася, а як дійшов він до кінця, так і бовкнула:

Ах ти, дурень отакий! Дурень набитий! На яку дурницю бажання змарнував. Та щоб твоя клята ковбаса тобі до носа приросла!
І не встигли вони оком моргнути, як кров'яна ковбаса вискочила з каміна і приросла до носа дроворуба.

Дроворуб смикнув за ковбасу, не відривається; дружина смикнула, - не відривається: смикали-смикали обидва, трохи бідоласі ніс не висмикнули, а ковбаса все не відривається – приросла як рідна.
І тут дроворуб зметикував, що у адже нього залишилося всього одне бажання – третє, і останнє. І він тут же побажав, щоб кров'яна ковбаса відскочила від його носа.
Лясь! і ковбаса від носа відліпилась. І хоч дроворубові з дружиною не довелося кататися в золотій кареті та одягатися в шовк і оксамит, зате на вечерю їм дісталася така смачна кров'яна ковбаса, що пальчики оближеш.