Замінити пряму мову непрямою(записати речення з непрямою мовою). • “А ти бачив, як наша Майола бігла?” - раптом вигукнув старий Лихобар (В.Собко)
• ”Він правий, - рушаючи, подумав про бійця Черниш. - життя в нього ще, як струмочок, чисте”. (О.Гончар)
• “Сідай отут, -подав стілець Шевченко. -Сідай не ворушись, я напишу сьогодні портрет Айри Олдріджа “. (С. Скляренко)
• “Учитель не бути тільки добреньким і простодушним”, - доводив Сухомлинський (І.Цюпа)
Свои летние каникулы я провел несравненно. Коротко и верно.
Восходы и закаты, роса и водопады, все это окружало меня с утра до вечера. А сколько птичьих песен я переслушал! Ни одна из них по красоте звучания не может сравниться с обычным мурлыканьем и содержанием современных песен, которые мы слышим со сцены. И самое главное - как здорово, когда ты остаешься наедине с природой, и никто тебя не донимает, акромя комаров.
Не успел проснуться, как начинается фото-охота, чайки курлычат, иволга заливается, дятел весело постукивает по стволу, цапли, поджав лапки, пролетают мимо, воробьи ищут пищу, а ты во всем этом находишь душевную пищу для очередного романа.)
Удачи Вам и Вашим учителям!
Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…