Вот текст
сотникова йшла вузькою стежкою просто до цвинтаря, де росли старі липи. довкола панувала тиша. розлогі дерева провели дівчину аж до самої церкви, що здіймалася за старим парканом цвинтаря. недалеко від церкви сіла на лаву й довго так сиділа в глибокій задумі. її великі карі очі були сповнені смутку. важкі темні коси вибилися з-під хустки і вилискували на сонці. підвела голову й дивилась, як меткі ластівки кулею зривались з білого карнизу й летіли в синю імлу, веселі й гомінкі. і тільки зараз помітила, що не сама: біля кучерявої калини, просто на траві, сидів якийсь чоловік. був підстрижений, мов судовий писар, у старій свиті, високих чоботях, мав засмагле худорляве обличчя. біля нього лежала торба й осторонь довгий ціпок. цей чоловік сидів без руху, тримаючи на колінах книжку. але хоч і читав, усе ж час від часу кидав оком на сотникову, тоді дбайливо згорнув книжку, сховав до кишені й лагідно спитав:
— чому панна така засмучена?
голос був приємний, рухи поважні.
не думаючи довго, просто спитала:
— часом ви не вчитель тутешній, пан сковорода?
— так, панно, тутешній дидаскал,— усміхнувся він.— але правду сказати — я не тутешній.
— хіба ви не живете в пушкарівці?
— де доведеться, там і живу. у добру годину живу в полі: маю тоді за дах оксамитове небо й зорі.
панна дивилась на нього широко відкритими очима.
— хіба хати немає вам, де переночувати?
— нащо ночувати в хаті, там тісно. я ночую у божому палаці, заколисує мене пташиний спів, а розбуджує свіжий вітерець.
і він якось по-дитячому всміхнувся.
— казали люди, що ви всякі премудрості знаєте.
— люди накажуть, аби слухали. моя мудрість — піщинка морська.
— усе ж хоч і піщинка, а мудрість, я й того не маю, а зараз так і зовсім без тямку.
— я питав панну, чому засмучена,— відрік згодом.
— коли панна мовчить, то я дотулю своє слово, бо бачу, панна з чуйним серцем, а коли так, то щиро дослухайся до того, що говорить воно,— не помилишся, серце не заведе.
він узяв торбу й підвівся.
— молоде серце не схибить,— додав він і пішов. а сотникова, збентежена незвичайною розмовою, ще довго сиділа, намагаючись усвідомити і запам'ятати кожне слово мудрої людини, вчителя, до якого прислухалися усі люди в окрузі
вопросы : про що розповідається в тексті ?
яким автором змальовує сковороду ? як до нього ставиться ? які слова в тексті на це вказують ?
що значить "ночувати у божному палаці"?
чого навчав сковорода ?
яка основна думка тексту ?
до якого стилю мовлення належить текст?
будь ласка це дуже терміново
-Доброго дня,Галино Олександрівно!-промовила учениця.
-Здрастуй,Мар'янко-серйозно відповіла вчитель.
-Галино Олександрівно,я хочу поцікавитися планом нашої майбутньої екскурсії-промовила дівчинка,-які місця ми відвідаємо у столиці?
-Я ще не до кінця склала план нашої поїздки,але я впевнена,що ми побуваємо на головній вулиці міста-Хрещатику,відвідаємо Києво-Печерську лавру,Андріївський узвіс,та багато інших знаменитих місць Києва.
-Я з радістю вам до завершити план,поцікавившись у своїх однокласників що б їм було цікаво побачити.
-Хороша ідея,Мар'яно,я чекаю твої пропозиції завтра.-піднесено відповіла Галина Олександрівна.
-Гаразд,я вас не підведу! Допобачення,Галино Олександрівно!
-До завтра!
Мар'яна Чурай поквапилася на урок,а класний керівник продовжила готуватися до уроку.
Я підійшов до вікна, за яким лютувала буря. Яким яскравим стає листя, обмите дощовою водою! А от квіти в саду зовсім не бояться зливи – вони хиляться від вітру, який тріпає їхні красиві бутони, але з радістю п’ють свіжу вологу. Величезні краплі радісно вдаряються об землю, створюючи бульбашки, а вздовж дому вже течуть річки…
Поступово гроза минула, вітер вщух, а дощ усе не закінчувався. Тоді я відкрив кватирку і вслухався в його рівномірний шум. Мені подобається звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Той літній дощ поступово вщухав, а я все не міг відірватися від вікна…
Потім увечері вийшло сонце, швидко підсушило асфальт. Дощ змив пил з доріг, напоїв рослини життєдайною вологою, освіжив повітря. Мені сподобалося гати за тим, що відбувається в природі. Я більше не відчував себе самотньо в той день, бо в мене з’явився новий добрий знайомий – літній дощ.