До того часу, хоч і існували певні моральні правила, які відображали вимоги суспільства до своїх членів і регулювали відносини між людьми, проте вони були настільки вплетені у повсякденне життя та діяльність людей, настільки були вимушеними, що члени суспільства несвідомо додержувалися цих норм, не замислюючись про їх походження, про те, чому вони саме такі, а не інші. Тобто мораль ще не була ідеологією і не виступала об’єктом дослідження. Щоправда, у філософії протягом усієї її історії робилися спроби розв’язати питання про суть і походження моралі, однак наукове пояснення ця проблема дістала тільки у філософії марксизму.
Як відомо, навіть такий видатний матеріаліст, як Л. Фейербах, у питаннях моралі залишався на ідеалістичних позиціях. Правда, з деяких питань він критикував ідеалістів (зокрема І. Канта), доводив неможливість існування «автономної» моралі, яка має справу тільки з самосвідомістю суб’єкта, його «я». «Про мораль мова може йти лише тоді, - писав Фейєрбах,- коли ставиться на обговорення відношення людини з людиною, одного з іншим, Я з Ти»4. Проте суспільна людина Фейербаха залишалася абстрактною людиною. Її відношення з іншими людьми — це відношення двох абстрактних індивідів, поза сферою їх діяльності, безвідносно до форм суспільства, класів і т. ін. За висловом Ф. Енгельса, щодо форми Фейєрбах є начебто реалістичним, оскільки за відправну точку він бере людину, однак про світ, в якому живе ця людина, у нього немає й мови, і тому його людина є такою ж абстрактною людиною, яка фігурує і у філософії релігії5.
Виходячи з поняття абстрактної людини з її прагненням до щастя і справедливості, Л. Фейєрбах вважав, що їх можна досягти шляхом морального вдосконалення, розумного обмеження і загальної любові один до одного. Звичайно, слова «справедливість», «рівність», «людяність» красиво звучать, проте якшо для втілення їх у життя немає об’єктивних передумов, вони залишаться марною мрією. Як писав Ф. Енгельс, з мораллю Фейєрбаха, з його проповіддю любові всіх до всіх трапилося те саме, що і з її попередницями. «Вона викроєна для всіх часів, для всіх народів, для всіх обставин і саме тому її неможливо засотувати ніде і ніколи»6.
Щоб перейти від фейєрбахівської абстрактної людини до дійсних живих людей з їх реальними моральними відносинами, потрібно було розглядати їх у процесі практичної діяльності, в їх суспільних відносинах. Це і зробили К. Маркс і Ф. Енгельс, поширивши матеріалізм на пояснення історії, що дало змогу правильно, з матеріалістичних позицій відповісти на питання про походження і суть суспільної свідомості взагалі і моралі зокрема. Вони відкрили «закон розвитку людської історії: той, до останнього часу прихований під ідеологічними нашаруваннями, простий факт, що люди насамперед повинні їсти, пити, мати житло і одягатися, перш ніж бути спроможними займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією і т. д.»7. Основоположники наукового комунізму показали, що поняття моралі, як і інших форм суспільної свідомості, можна зрозуміти не з них самих, не з так званого загального розвитку людського духу, що суть їх, дії людей і форми їх свідомості визначають існуючі життєві відносини, які так само незалежні від них, як б дихання. «Люди, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди кінець кінцем з практичних відносин, на яких грунтується їх класове становище, тобто з економічних відносин, в яких відбувається виробництво і обмін»8.
Але головне положення марксизму про зумовленість суспільної свідомості суспільним буттям не можна спрощувати, його не слід розуміти як вираження безпосередньої залежності моральності окремої людини від її матеріального становища. Так, у побуті марксистське положення «буття визначає свідомість» дехто вживає у тому розумінні, що, мовляв, невелика зарплата дає право і на відсталу свідомість: «Спочатку створіть мені матеріальний добробут, а потім уже вимагайте високоморальної поведінки». Але неважко впевнитися, що моральна поведінка не залежить безпосередньо від індивідуального існування, побуту. Коли б це було так, то будь-який багатій, живучи у розкошах, повинен був би мати високу свідомість і моральність, а простий робітник ніколи не зміг додержуватись передової моралі свого класу. З цього приводу А. Лабріола писав: «Лише якому-небудь кретину могла прийти в голову думка, що моральність тієї чи іншої людини строго відповідає її матеріальному становищу»
До того часу, хоч і існували певні моральні правила, які відображали вимоги суспільства до своїх членів і регулювали відносини між людьми, проте вони були настільки вплетені у повсякденне життя та діяльність людей, настільки були вимушеними, що члени суспільства несвідомо додержувалися цих норм, не замислюючись про їх походження, про те, чому вони саме такі, а не інші. Тобто мораль ще не була ідеологією і не виступала об’єктом дослідження. Щоправда, у філософії протягом усієї її історії робилися спроби розв’язати питання про суть і походження моралі, однак наукове пояснення ця проблема дістала тільки у філософії марксизму.
Як відомо, навіть такий видатний матеріаліст, як Л. Фейербах, у питаннях моралі залишався на ідеалістичних позиціях. Правда, з деяких питань він критикував ідеалістів (зокрема І. Канта), доводив неможливість існування «автономної» моралі, яка має справу тільки з самосвідомістю суб’єкта, його «я». «Про мораль мова може йти лише тоді, - писав Фейєрбах,- коли ставиться на обговорення відношення людини з людиною, одного з іншим, Я з Ти»4. Проте суспільна людина Фейербаха залишалася абстрактною людиною. Її відношення з іншими людьми — це відношення двох абстрактних індивідів, поза сферою їх діяльності, безвідносно до форм суспільства, класів і т. ін. За висловом Ф. Енгельса, щодо форми Фейєрбах є начебто реалістичним, оскільки за відправну точку він бере людину, однак про світ, в якому живе ця людина, у нього немає й мови, і тому його людина є такою ж абстрактною людиною, яка фігурує і у філософії релігії5.
Виходячи з поняття абстрактної людини з її прагненням до щастя і справедливості, Л. Фейєрбах вважав, що їх можна досягти шляхом морального вдосконалення, розумного обмеження і загальної любові один до одного. Звичайно, слова «справедливість», «рівність», «людяність» красиво звучать, проте якшо для втілення їх у життя немає об’єктивних передумов, вони залишаться марною мрією. Як писав Ф. Енгельс, з мораллю Фейєрбаха, з його проповіддю любові всіх до всіх трапилося те саме, що і з її попередницями. «Вона викроєна для всіх часів, для всіх народів, для всіх обставин і саме тому її неможливо засотувати ніде і ніколи»6.
Щоб перейти від фейєрбахівської абстрактної людини до дійсних живих людей з їх реальними моральними відносинами, потрібно було розглядати їх у процесі практичної діяльності, в їх суспільних відносинах. Це і зробили К. Маркс і Ф. Енгельс, поширивши матеріалізм на пояснення історії, що дало змогу правильно, з матеріалістичних позицій відповісти на питання про походження і суть суспільної свідомості взагалі і моралі зокрема. Вони відкрили «закон розвитку людської історії: той, до останнього часу прихований під ідеологічними нашаруваннями, простий факт, що люди насамперед повинні їсти, пити, мати житло і одягатися, перш ніж бути спроможними займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією і т. д.»7. Основоположники наукового комунізму показали, що поняття моралі, як і інших форм суспільної свідомості, можна зрозуміти не з них самих, не з так званого загального розвитку людського духу, що суть їх, дії людей і форми їх свідомості визначають існуючі життєві відносини, які так само незалежні від них, як б дихання. «Люди, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди кінець кінцем з практичних відносин, на яких грунтується їх класове становище, тобто з економічних відносин, в яких відбувається виробництво і обмін»8.
Але головне положення марксизму про зумовленість суспільної свідомості суспільним буттям не можна спрощувати, його не слід розуміти як вираження безпосередньої залежності моральності окремої людини від її матеріального становища. Так, у побуті марксистське положення «буття визначає свідомість» дехто вживає у тому розумінні, що, мовляв, невелика зарплата дає право і на відсталу свідомість: «Спочатку створіть мені матеріальний добробут, а потім уже вимагайте високоморальної поведінки». Але неважко впевнитися, що моральна поведінка не залежить безпосередньо від індивідуального існування, побуту. Коли б це було так, то будь-який багатій, живучи у розкошах, повинен був би мати високу свідомість і моральність, а простий робітник ніколи не зміг додержуватись передової моралі свого класу. З цього приводу А. Лабріола писав: «Лише якому-небудь кретину могла прийти в голову думка, що моральність тієї чи іншої людини строго відповідає її матеріальному становищу»