Змінюється світ, змінюються переконання, змінюється ментальність, змінюються люди. І, мабуть, це явище є безповоротним. З одного боку, ми розуміємо, що фундаментальні моральні основи людини не підвладні часові, але, з іншого боку, зі зміною певних поглядів чи переконань суспільства відповідно до епохи деякі норми моралі не можуть залишатися сталими.
По-перше, ставлення до жінки впродовж століть було неоднозначним. У минулому суспільство гостро засуджувало покриток. Зараз жінка може вільно народжувати дітей, не перебуваючи в шлюбі, й не боятися гніву й критики інших людей.
Яскравим прикладом того, як помилка в житті жінки може призвести до трагедії, є поема Тараса Шевченка «Катерина». Головна героїня покохала офіцера, але він її покинув. Дівчина народила позашлюбну дитину. Моральні норми того часу засуджували такий учинок. Батьки, боячись сорому перед людьми, виганяють єдину дочку з дому. Катерина у відчаї залишає сина, а сама закінчує життя самогубством. Переконана, що в сучасному світі доля дівчини склалася б по-іншому.
По-друге, є вічні цінності, які не підвладні часові. Щирість, справедливість, свобода, милосердя, чесність роблять цей світ кращим і добрішим.
Згадую одну з найвідоміших черниць у всьому світі – Матір Терезу. За своє життя вона зробила величезну кількість добрих справ, за що й була зарахована Католицькою церквою до лику блаженних ще за життя. Упродовж сорока років Мати Тереза допомагала сиротам, хворим та жебракам в Індії. Вона ще в дитинстві зрозуміла своє призначення, якому й присвятила все життя.
Отже, моральні цінності є основою всього життя особистості, проте зі зміною світогляду й переконань людства змінюються й певні моральні норми.
Оттак-то й настановили його сотником, i став вiн iз Забрьощенка вже й сам Забрьоха.Батько-бо його, старий Улас, був собi скупенький, i коли, було, Микита, як озьме його за серце, стане батька прохати, щоб його оженив, то старий насупить брови, зирне на нього сторч та скаже: "Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило". От як вицiдили вони самотужки глек слив’янки, а далi i тернiвки покуштували чи трохи, прибiгла й наша Олена з поля. Смутний i невеселий сидiв у свiтлицi на лавцi конотопський пан сотник, Микита Уласович Забрьоха, а об чiм вiн сумував, ми вже знаємо.
Змінюється світ, змінюються переконання, змінюється ментальність, змінюються люди. І, мабуть, це явище є безповоротним. З одного боку, ми розуміємо, що фундаментальні моральні основи людини не підвладні часові, але, з іншого боку, зі зміною певних поглядів чи переконань суспільства відповідно до епохи деякі норми моралі не можуть залишатися сталими.
По-перше, ставлення до жінки впродовж століть було неоднозначним. У минулому суспільство гостро засуджувало покриток. Зараз жінка може вільно народжувати дітей, не перебуваючи в шлюбі, й не боятися гніву й критики інших людей.
Яскравим прикладом того, як помилка в житті жінки може призвести до трагедії, є поема Тараса Шевченка «Катерина». Головна героїня покохала офіцера, але він її покинув. Дівчина народила позашлюбну дитину. Моральні норми того часу засуджували такий учинок. Батьки, боячись сорому перед людьми, виганяють єдину дочку з дому. Катерина у відчаї залишає сина, а сама закінчує життя самогубством. Переконана, що в сучасному світі доля дівчини склалася б по-іншому.
По-друге, є вічні цінності, які не підвладні часові. Щирість, справедливість, свобода, милосердя, чесність роблять цей світ кращим і добрішим.
Згадую одну з найвідоміших черниць у всьому світі – Матір Терезу. За своє життя вона зробила величезну кількість добрих справ, за що й була зарахована Католицькою церквою до лику блаженних ще за життя. Упродовж сорока років Мати Тереза допомагала сиротам, хворим та жебракам в Індії. Вона ще в дитинстві зрозуміла своє призначення, якому й присвятила все життя.
Отже, моральні цінності є основою всього життя особистості, проте зі зміною світогляду й переконань людства змінюються й певні моральні норми.
От як вицiдили вони самотужки глек слив’янки, а далi i тернiвки покуштували чи трохи, прибiгла й наша Олена з поля. Смутний i невеселий сидiв у свiтлицi на лавцi конотопський пан сотник, Микита Уласович Забрьоха, а об чiм вiн сумував, ми вже знаємо.