Випишіть із тексту складносурядні, складнопідрядні речення, речення з однорідними членами та вставними словами. Промова на врученні Шевченківської премії
Іван Малкович, поет, видавець
У середині 1980-х улюбленою розвагою декількох молодих поетів була, зокрема, і така:
комусь з «непосвячених» ми цитували певні знакові рядки й просили відгадати, хто їх написав. От, наприклад: «Слова дощем позамивались…
І не до-
щем, і не слова…» Люди називали й Вінграновського, і ще
когось — найначитаніші
припускали, що це Еліот чи Сен-
Жон Перс… І як солодко було відкривати їм, що це — Шев-
ченко! І що: «Ми восени таки похожі хоч капельку на образ
Божий» чи, скажімо: «Готово! Парус розпустили…» — це теж
Шевченко.
Ми хвалилися Шевченком, як у тому давньоукраїнсько-
му канті: «І Тобою, милий Боже, повсякчас хвалюся».
Як же нам хотілося довести всьому світові, що Шевченко — і модерний, і сучасний, адже з
нього постійно «ліпили» тільки селянського романтика й таврувальника панів, понижуючи
образ національного генія до постаті бідного кобзаря, який печально пощипує струни кобзи
чи бандури. Тобто: «Читайте “Наймичку” й “Тополю”, забудьте “Мертвим і живим”», — як
уїдливо зауважив сучасний поет.
Біда в тому, що в багатьох шкільних і студентських аудиторіях саме такий образ Шев-
ченка переважає й досі — кріпак і селянський поет-мученик. «Скиньте з Шевченка шапку. Та
отого дурного кожуха. Відкрийте в ньому академіка. Ще одчайдуха-зуха…» — закликав
Драч і
багато інших поетів упродовж сторіччя.
Але наша українська натура й далі продовжує зациклюватися на образі мученика, затіню-
ючи істинний образ Шевченка-поета, чий «Кобзар» — особливо в часи бездержавності
й аж
дотепер править нам за найвищу конституцію національного
духу.
Багато поетів страждали й гинули, але небагато давали прихисток у слові цілій нації. І не
випадково вже в наші драматичні дні відважний син давнього вірменського
народу Сергій
Нігоян гине в центрі Києва за ідеали гідності саме з Шевченковими словами на вустах: «Бо-
рітеся — поборете!» Не випадково, перекрикуючи той незабутній протестний брязкіт на-
ростаючого бойовиська, молода українська письменниця, стоячи на вершечку барикади на
Грушевського
й показуючи пальцем на яничарів, з убивчою силою проголошуватиме Шев-
ченкове: «Во Іудеї, во дні они, во врем’я Ірода-царя… романські п’яні легіони паскудились…»
Справжні Шевченкові смисли в багатьох його творах звучать як важкий, глибокий рок,
а не мелясна попса.
На странице продолжение текста.
1 варіант
Я пишаюся своїм татом. Він мудрий і розумний, високий і красивий, дуже сильний, зворушливий і ввічливий. Папа дуже сильно любить мене і маму.
Мій тато найкращий, його звуть Руслан. Він дуже веселий і життєрадісний чоловік. Ми любимо, робити щось разом. Коли мама на роботі ми з татом готуємо їй смачну вечерю. А на вихідних ми все сім’єю ходимо в парк: їмо солодку вату або морожене, катаємося, на атракціонах в загальному веселимося як можемо. Одного разу в тирі тато виграв мені великого плюшевого ведмедя. За характером ми з татом схожі разом ми любимо, грати в настільні ігри: монополія, шашки, доміно, шахи. На канікулах ми їздимо на риболовлю. Я майже навчилася ставити намет. Минулого тижня ми з татом зловили величезного коропа. І мама зварила нам смачну юшку.
Мій тато працює столяром на меблевій фабриці. Руслан виготовляє меблі. Спочатку він шліфує дерево, потім, надає дереву потрібний колір, обтягує тканиною або шкірою. Збирає всі частини воєдино і виходить чудова меблі. Шафи, дивани, крісла, столи все це справа рук тата Руслана. Він майстер своєї справи!
Я люблю тата і ніжно називаю його «татком». Мені з ним добре! Він завжди буде прикладом для наслідування.
2 варіант
Своїм батькам ми завдячуємо. І справді говорять: «Батьки-ні ті, хто народили, а ті, хто виростили» Вони доглядали за нами, коли ми були зовсім маленькими і не могли оцінити їх турботу, вони були підтримкою і опорою у всіх наших починаннях і прагненнях. Пощастило тим дітям, за якими всюди слідували обидва їх земних ангела-хранителя: мама і тато. Що ж означає батько в житті кожної дитини? Адже це не людина, що приносить гроші і іноді грає з тобою в шахи або відеоігри. Ні. Особисто для мене батько зробив і робить дуже багато.
Мій тато завжди багато працює, і ми нечасто можемо годинами сидіти разом. Я анітрохи не шкодую про цей факт, тому що головне не кількість часу, а сенс з яким воно було проведено. Я люблю, коли батько, приходячи з роботи запитує про моє шкільний день або про те, куди я ходила сьогодні гуляти, я рідко скаржуся на свої проблеми, тому що розумію, що цілком зможу з ними впоратися сама. Мені здається, що якість не скаржитися на дрібні проблеми мені дісталося саме від нього. Він рідко сумує або входить в тугу. Як може справжній чоловік проявляти постійну слабкість на очах у своїх дітей? Мені подобається наші розмови «по душах». Він рідко злиться на мене, а якщо злиться, то обов’язково у справі. Найчастіше я сама розумію, що була неправа.
Лаятися і сваритися я можу тільки з мамою. У мене з нею виникають невеликі, дрібні проблеми у взаєминах. Я терпіти не можу, коли вона їх виносить на огляд батька. Вона завжди виставляє мене винною, і батько думає, що я не поважаю маму. Я ніколи не розуміла, як батько сімейства може піднімати руку на близьких йому людей. Мій тато навіть в пориві злості ніколи нікого не зачепив пальцем. І це не через те, що він м’якотілих і не може проявляти твердість, коли треба. Ні, це зовсім не так я вважаю, що більшість проблем можна вирішити без фізичної сили. Моя мама каже, що тато товстошкірий і не може проявляти ніжність. Тут я з нею погоджуюся, тому що, дійсно, батько не завжди може перейнятися поглядом або проявити проникливість.
А знаєте, що я люблю найбільше? Свої дні народження. Скільки б мені не було років, я завжди можу відчути себе маленькою дівчинкою саме в цей день. У дитинстві батьки завжди приходили рано вранці мене вітати. Папа завжди обіймав мене і говорив кілька настійно-доброзичливих слів на майбутній рік. Тоді і саме тоді виявлялася вся його ніжність і батьківська турбота. Мені не потрібно було допитлівой уважності круглої рік. Лише в день народження я можу і до сих пір відчути себе маленькою татової донькою.
Незважаючи на те, що я дівчинка, тато не проявляє до мене менше уваги. Я рівно також можу з ним дивитися програми про полювання чи риболовлі. Ми анітрохи не дічімся цього, і сприймаємо як належне. Я не стала пацанятком для того щоб завойовувати більше уваги батька, мені завжди всього вистачало з лишком.
Як же виглядає мій тато. Хм, не варто говорити «мій тато самий сильний і красивий». Це і так зрозуміло всім. Зовнішність мого батька звичайнісінька. Він середнього зросту, з коротко стриженим волоссям, ця зачіска залишилася у нього ще з армії, очі карого кольору з глибоким подтоном. Важливий навіть не сам колір очей, їх форма, а вираз, з яким вони дивляться на тебе. Часом, батько дивиться на мене настільки суворим поглядом, що мені тут же хочеться сховатися і не з’являтися. Іноді в його очах грають добродушні смішинки або іскра зайнятості і ревності. Навіть важко висловити словами всю виразність очей мого тата. Одне можу сказати, я дуже рада, що мені дісталися його очі.
Наостанок можу сказати, що я дуже люблю свого тата і безмірно рада, що він завжди зі мною.
Объяснение:
те кто незнают что тут написано вот Знаки препинания и схему предложения.
1) Я улыбнулся и все вокруг смеется.
2) Чего рассвета так сияет в небе и ген серебрится песенка звонка.
3) Современный человек живет в многонациональном обществе что требует от нее неудаванои толерантности.
4) Поступает время перемещения красок а синие вершины деревьев на розовом фоне неба еще раскачивают в себе голубовато-сизые оттенки и чувствуешь везде притаились невидимые пугливы тени назад стало и полнее вокруг и более тревожно на сердце.