ів тільки, до ть мені! Треба написати Складений План від 1 до 7 , і невеликий переказ. Монах Іван Найда увійшов до своєї келії. Зробивши необережний рух, він штовхнув стіл, і з нього впало щось важке. Найда нахилився й намацав на підлозі велику проскуру.
Роздивляючись так дивно знайдену проскуру, монах помітив, що внизу на ній щось написано. Підійшовши ближче до лампади, що жевріла біля ікони, він почав: " О здравії раба Божого Івана Найди, гетьмана правобережного українського".
Слова ці примусили Найду здриґнутися всім тілом. Це що - глум чи фатальне пророцтво? Кому відомо про його козацьке минуле? Хто зробив на проскурі цей дивний напис?
Непомітно для самого себе Найда відчувши голод, відкусив добрий кусень проскури. Нараз він відчув у роті щось неїстівне...
Найда витяг з рота м'якушку і помітив у ній клаптик паперу. Тремтячийми від хвилювання руками підніс його до лампадки. Папірець був списаний дрібними літерами. Записка була розірвана. Найда хутко зняв з ланцюжка лампадку, поставив її на столі й почав обережно розламувати проскуру. Витяг ще клапоть, приклав до того, який вже був у нього. Тепер записка набрала такого вигляду: "Року Божого 1750 я закопав скарб. Ціле життя збирав гроші, щоб прислужитися відчизні моїй.Зібрав червінців два казани, діамантів казан. Тому кому належить визволити наш край з неволв, тому відкриваю тажмницю, на того сподіваються. Доїдеш до річки Саксаганки, поверни коня і поїдь лівим берегом угору проти течії. Наступного дня надвечір побачивши високу кручу, а на вершині її великий сірий камень, подібний до голови вепра. Сядь на той камінь, ніби на праве вухо, й побачиш гай, а в гаю розчахнутий дуб. Одну його половину розбила блискавка, друга росте. Пройди під похилою стороною, відлічи сто кроків уперед, там, під землею на півсписа лежить камінь. Стань на тому місті у день Святих Петра й Павла і відлічи на схід сонця сімдесят три кроки ".
Найда склав записку й сховав на грудях. Радість і почуття чогось надзвичайного наповнювали його серце. Він відчував, як за спиною в нього виростають могутні крила.
Найда підійшов до свого ложа, щоб узяти чотки й піти до церкви. Він простяг руку, але з криком відсагнувся... Замість чоток на ложі лежали спис і кулі.
Софіївка», яку називають «Уманським дивом», знаходиться в стародавньому українському місті Умань. Наприкінці XVIII ст. за наказом Ф. Потоцького на берегах річки Камінки було закладено чудовий парк. Так з’явилася «Софіївка» — одна з видатних пам’яток садово-паркового мистецтва«Софіївка» нагадує своєрідну галерею картин, створених спільно природою і людиною, настільки майстерних, що важко визначити, кому з цих двох творців належить першість. Цей напрочуд мальовничий куточок називають казковим — таке тут усе поетичне, вишукано-мистецьке. Є тут і Єлісейські поля, й англійський парк з колекцією рослин, завезених з багатьох країн світу. Кавказька гірка немов переносить нас у сонячну Грузію. Розкішні павільйони й альтанки, кам’яні гроти, каскади, підземний водяний тунель. Скрізь нас зачаровує срібляста симфонія води, зелена ошатність дерев і кущів.«Софіївка» чудова за будь-якої пори року. І тоді, коли вона у весняному цвітінні, запорошена рожево-білими пелюстками, і спекотного літнього дня, коли над галявами дібров виснуть аромати сухого різнотрав’я, а тінисті алеї кличуть у приємну прохолоду. І золотої осені, коли падає жовто-рожеве листя, а ранками іній засріблює пожухлі трави. Гарна вона і в зимове безгоміння, коли великий обмерзлий водоспад нагадує гігантський айсберг, а сірі крутолобі скелі одягають снігові шапки.Усі, хто бував у парку, захоплювалися його красою, оригінальністю й художньою довершеністю ландшафтних композицій, адже жодна з них не схожа на іншу.Дивлячись на цю неземну красу, важко уявити, що колись тут стримів лише лисий пагорб, поблизу якого протікала річка Камінка. її береги були всіяні великими, хаотично розкиданими гранітними каменями. Біля підніжжя пагорба росли дві дикі груші та декілька верб. А все навкруги було загромаджене кам’яними брилами, вкритими мохом.
Хто знає, скільки дорогоцінних знахідок нині вивозять з України? Бурштин нашої історії має добрий попит за кордоном. Але маємо схаменутися: скільки можна заплющувати очі на справді трагічну ситуацію?! Якщо ми не манкурти, перестаньмо, нарешті, торгувати історією своєї землі!
Сотні вагонів, навантажених карпатським лісом, перетинають кордони України щомісяця, сотні гектарів поліських лісів копачі бурштину перетворюють на марсіанські пустелі, луганські й донецькі степи вкриваються вугільними копанками, з річок вимивається пісок, деградуючі українські чорноземи з року в рік не бачать сівозміни й засаджуються соняшником, рапсом або люцерною. Варварська псевдогосподарська діяльність давно вже стала ознакою сьогодення і вийшла за межі здорового глузду.
На цьому тлі губиться ще одна жахлива форма розграбування загальнонаціонального надбання — так звана чорна археологія. Наслідки діяльності копачів не так помітні широкому загалу, бо не мають, за винятком хіба що поодиноких випадків, широкого суспільного розголосу. Але масштаби цього злочину не менші, а може й більші, ніж вирубування карпатських лісів, розробка бурштинових родовищ або луганських копанок.
Земля України багата на свідчення давньої історії — за тисячі років через наші терени пройшли цивілізації й археологічні культури. Усі вони залишили тут сліди свого існування — археологічні матеріали й артефакти. Кожного сезону тисячі дослідників вивчають археологічні пам'ятки, отримуючи нову неоціненну інформацію про нашу історію.
Объяснение:
из интернета