У безсполучниковому складному реченні : " Сон ніжний землю обійма за плечі чую неньки колискову " між його частинами вживається: A. Кома Б. Крапка з комою В. Двокрапка Г.Тире
ответ: одного разу пані берта бертолотті отримує поштою семирічного хлопчика з бляшанки конрада, зробленого на заводі. там дітей роблять ідеальними і перш, ніж надіслати батькам, кілька разів тестують. певне, мають свої шаблони і лекала і тому налагодили виробнитцво досконалих дітей. кондрат – ідеальний: чемний, сумлінний, розумний і чесний, але від цього страшенно нудний. довершений кондрат збиває з пантелику свою нову маму і зовсім не має друзів. цікаво, що сама пані бертолотті ідеальною мамою бути не може, якщо брати все ті ж стереотипні шаблони «материнської ідеальності». вона курить цигарки, вельми, коли натужно думає, полюбляє нездорову їжу, неохайна, розсіяна, вона пише собі нагадування на дзеркалі і розкидає по хаті речі. все те, чому зазвичай ідеальні мами оголошують нещадну війну. втім, яскрава індивідуалістка пані берті бартолотті абсолютно щаслива і живе в гармонії з собою. неідеальна для інших, вона ідеальна для самої себе. отримавши випадково дитину, вона проти волі стикається з паралельним світом, де всім заправляють запрограмовані «треба», «можна», «не можна» і десятки правил – і все це в голові однієї дитини. в той час як сама пані берта живе за своїми «хочу» і «не хочу». схоже навіть, що це кондрат вчить берті бути справжньою мамою, а сама берті більше схожа на дитину. берті сама поводиться, думає, приймає рішення як дитина, в той час як конрад мислить абсолютно по-дорослому. контрастна і парадоксальна ситуація. втім, нестлінгер часто в своїх книгах виписує самостійних, серйозних дітей та «здитинілих» дорослих. міняючи таким чином їх місцями, вона дає змогу краще розуміти мотиви вчинків один одного. пані бертолотті неідеальна і зовсім не знає, що потрібно робити. накупивши кондротові іграшок і морозива, вона забуває купити зошити і олівці до школи. проте це її не засмучує, адже в житті дитини є речі значно важливіші за якісь там олівці.
втім, є в книзі і інший герой – антогоніст бертолотті. це аптекар пан егон, який дружить з берті і береться виховувати кондрата на свій манер – йому страшенно імпонує, що хлопчик такий правильний, і тому пан егон всіляко підтримує його в цій ідеальності. виходить – з одногу боку самодостатня, епатажна, яскрава індивідуалістка пані берті бартолотті, з іншого – педантичний, банальний і нудний аптекар пан егон. два різні світи і два різні уявлення про ідеальну дитину. вони отримують початковий матеріал, з якого їм доведеться «виліпити» справжню людину, особистість. от тільки пана егона влаштовує вже те що є, а пані берті – ні. протягом всієї книги конрад розвивається як справжня дитина, відходячи від шаблону «досконалості» .в цьому йому є звичайна дівчинка кіті, яка може і схитрити, і школу прогуляти, якщо потрібно. втім, окрім неї в кондрата немає в школі друзів, бо попри те, що вчительна вважає його «справжнім скарбом», діти його не люблять – він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. але не тому, що він погана дитина, а тому що це «правильно» – так його запрограмували. врешті-решт конраду вдається стати звичайною дитиною, що не робить його гіршим, а додає індивідуальності.
Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.
Тож, на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.
ответ: одного разу пані берта бертолотті отримує поштою семирічного хлопчика з бляшанки конрада, зробленого на заводі. там дітей роблять ідеальними і перш, ніж надіслати батькам, кілька разів тестують. певне, мають свої шаблони і лекала і тому налагодили виробнитцво досконалих дітей. кондрат – ідеальний: чемний, сумлінний, розумний і чесний, але від цього страшенно нудний. довершений кондрат збиває з пантелику свою нову маму і зовсім не має друзів. цікаво, що сама пані бертолотті ідеальною мамою бути не може, якщо брати все ті ж стереотипні шаблони «материнської ідеальності». вона курить цигарки, вельми, коли натужно думає, полюбляє нездорову їжу, неохайна, розсіяна, вона пише собі нагадування на дзеркалі і розкидає по хаті речі. все те, чому зазвичай ідеальні мами оголошують нещадну війну. втім, яскрава індивідуалістка пані берті бартолотті абсолютно щаслива і живе в гармонії з собою. неідеальна для інших, вона ідеальна для самої себе. отримавши випадково дитину, вона проти волі стикається з паралельним світом, де всім заправляють запрограмовані «треба», «можна», «не можна» і десятки правил – і все це в голові однієї дитини. в той час як сама пані берта живе за своїми «хочу» і «не хочу». схоже навіть, що це кондрат вчить берті бути справжньою мамою, а сама берті більше схожа на дитину. берті сама поводиться, думає, приймає рішення як дитина, в той час як конрад мислить абсолютно по-дорослому. контрастна і парадоксальна ситуація. втім, нестлінгер часто в своїх книгах виписує самостійних, серйозних дітей та «здитинілих» дорослих. міняючи таким чином їх місцями, вона дає змогу краще розуміти мотиви вчинків один одного. пані бертолотті неідеальна і зовсім не знає, що потрібно робити. накупивши кондротові іграшок і морозива, вона забуває купити зошити і олівці до школи. проте це її не засмучує, адже в житті дитини є речі значно важливіші за якісь там олівці.
втім, є в книзі і інший герой – антогоніст бертолотті. це аптекар пан егон, який дружить з берті і береться виховувати кондрата на свій манер – йому страшенно імпонує, що хлопчик такий правильний, і тому пан егон всіляко підтримує його в цій ідеальності. виходить – з одногу боку самодостатня, епатажна, яскрава індивідуалістка пані берті бартолотті, з іншого – педантичний, банальний і нудний аптекар пан егон. два різні світи і два різні уявлення про ідеальну дитину. вони отримують початковий матеріал, з якого їм доведеться «виліпити» справжню людину, особистість. от тільки пана егона влаштовує вже те що є, а пані берті – ні. протягом всієї книги конрад розвивається як справжня дитина, відходячи від шаблону «досконалості» .в цьому йому є звичайна дівчинка кіті, яка може і схитрити, і школу прогуляти, якщо потрібно. втім, окрім неї в кондрата немає в школі друзів, бо попри те, що вчительна вважає його «справжнім скарбом», діти його не люблять – він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. але не тому, що він погана дитина, а тому що це «правильно» – так його запрограмували. врешті-решт конраду вдається стати звичайною дитиною, що не робить його гіршим, а додає індивідуальності.
объяснение: пиши чи допоміг тобі
Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.
Тож, на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.