Іть треба скластитвір-опис картини сергій васильківськи*український пейзаж* план 1 загальне враження 2 передній план 3 дальний план 4 використання художником кольорів 5 естетична оцінка
Головна Твори Як ми прикрашали ялинку до Різдва… (твір-розповідь) Як ми прикрашали ялинку до Різдва… (твір-розповідь)
Наш будинок старий, довоєнний. Він розташований на центральному проспекті міста. Мимо безупинно їдуть машини, дзенькають трамваї, сигналять тролейбуси. Наш будинок виділяється серед інших у кварталі. У ньому всього п’ять поверхів, але він виглядає велично. Дерева біля будинку роблять його ще привабливішим. Це головним чином старі тополі. Серед них — одна ялина. Ніхто вже не скаже, коли її посадили. Може, ще перші мешканці будинку. На ній і взимку, і влітку темна хвоя, аромат якої в пекучий день доходить до квартир верхнього поверху. Хтось зі старожил будинку розповідає, що одного разу, давним-давно, мешканці нарядили цю ялину напередодні Нового року. Святкували всім будинком, були свій Дід Мороз і Снігурка.
Ідею прикрасити нашу ялинку до Різдва подав мій сусід, старшокласник Ігор. Ідея ця сподобалася всім. Але ялинка така величезна… Де взяти стільки іграшок? І ми вирішили зробити їх самі. Для цього ми використали полімерні пляшки з-під мінеральної води та всіляких напоїв. Вони перетворилися в ліхтарики, у клоунів, у казкових персонажів. Майже кожна квартира виділила для ялинки і звичайні іграшки. Але отут виникла інша проблема: як їх повісити? Ялинка ж дуже висока! На до прийшов дядько Валерій; він працює на ремонтній машині — ремонтує тролейбусні проводи. За до підйомника, яким обладнана ця машина, ми й дотяглися до самої верхівки ялини. На верхівку, як шапку, надягли покришку старого футбольного м’яча. Але спочатку розписали її фарбами, наклеїли блискітки, посипали конфетті. Вийшов вигадливий «головний убір» для ялинки. «От у нашої красуні є шапка! — сказав дядько Валерій. — Як без неї в холоднечу?»
Проїжджаючи мимо нашої ялинки, тролейбуси і машини пригальмовували. Перехожі посміхалися, підходили ближче. Правда, Дід Мороз під ялинкою з’явився вже в розпал новорічних свят. Випав рясний сніг, і ми зліпили Діда Мороза зі снігу. У Різдвяну ніч ми всі зібралися біля нашої красуні й запалили бенгальські вогні.
Мої бабуся і дідусь живуть у селі. Біля їхнього будинку ростуть дерева, кущі, городина. Є також вільна ділянка, на якій щовесни саджають картоплю.
Цього року ми з батьками приїхали допомагати бабусі і дідусеві саджати картоплю. Увечері напередодні було вирішено, що працювати на городі будуть лише чоловіки, а жінки готуватимуть обід. Отже рано вранці я, тато і дідусь вийшли на роботу. З собою ми несли дві лопати і одне відро, щоб носити в ньому картоплю. Картопля для посадки вже була на ділянці. Це тато приніс її у той час, коли я закінчував сніданок.
Дідусь почав копати. Він робив невеличкі ямки. Виходив рівний рядок ямок, одна поруч із другою. У цей час тато пересипав з мішка картоплю у відро і приніс його мені. Я повинен був кидати в кожну ямку, що викопав дід, по одній картоплині. Робота спочатку здалася мені дуже простою і легкою. Але, коли тато теж взявся за лопату і почав копати, я захвилювався. Батько і дід копали вдвох, а я клав картоплю один. Чи встигну? Але мої побоювання були марними. Дідусь похвалив мене і сказав, що я все роблю правильно та швидко. Коли у кожній ямці першого ряду вже лежало по картоплині, тато і дідусь почали паралельно до першого ряду копати другий. При цьому, копаючи ямки у другому ряді, вони кидали землю на ямки першого, засипаючи посаджену картоплю.
Ми працювали до обіду. За цей час ми посадили п'ятнадцять рядків. Мама і бабуся приготували нам борщ. Мені здалося, що це був найсмачніший борщ у моєму житті.
Головна Твори Як ми прикрашали ялинку до Різдва… (твір-розповідь)
Як ми прикрашали ялинку до Різдва… (твір-розповідь)
Наш будинок старий, довоєнний. Він розташований на центральному проспекті міста. Мимо безупинно їдуть машини, дзенькають трамваї, сигналять тролейбуси. Наш будинок виділяється серед інших у кварталі. У ньому всього п’ять поверхів, але він виглядає велично. Дерева біля будинку роблять його ще привабливішим. Це головним чином старі тополі. Серед них — одна ялина. Ніхто вже не скаже, коли її посадили. Може, ще перші мешканці будинку. На ній і взимку, і влітку темна хвоя, аромат якої в пекучий день доходить до квартир верхнього поверху. Хтось зі старожил будинку розповідає, що одного разу, давним-давно, мешканці нарядили цю ялину напередодні Нового року. Святкували всім будинком, були свій Дід Мороз і Снігурка.
Ідею прикрасити нашу ялинку до Різдва подав мій сусід, старшокласник Ігор. Ідея ця сподобалася всім. Але ялинка така величезна… Де взяти стільки іграшок? І ми вирішили зробити їх самі. Для цього ми використали полімерні пляшки з-під мінеральної води та всіляких напоїв. Вони перетворилися в ліхтарики, у клоунів, у казкових персонажів. Майже кожна квартира виділила для ялинки і звичайні іграшки. Але отут виникла інша проблема: як їх повісити? Ялинка ж дуже висока! На до прийшов дядько Валерій; він працює на ремонтній машині — ремонтує тролейбусні проводи. За до підйомника, яким обладнана ця машина, ми й дотяглися до самої верхівки ялини. На верхівку, як шапку, надягли покришку старого футбольного м’яча. Але спочатку розписали її фарбами, наклеїли блискітки, посипали конфетті. Вийшов вигадливий «головний убір» для ялинки. «От у нашої красуні є шапка! — сказав дядько Валерій. — Як без неї в холоднечу?»
Проїжджаючи мимо нашої ялинки, тролейбуси і машини пригальмовували. Перехожі посміхалися, підходили ближче. Правда, Дід Мороз під ялинкою з’явився вже в розпал новорічних свят. Випав рясний сніг, і ми зліпили Діда Мороза зі снігу. У Різдвяну ніч ми всі зібралися біля нашої красуні й запалили бенгальські вогні.
Як я сажав бараболю ми тіки писали.
Мої бабуся і дідусь живуть у селі. Біля їхнього будинку ростуть дерева, кущі, городина. Є також вільна ділянка, на якій щовесни саджають картоплю.
Цього року ми з батьками приїхали допомагати бабусі і дідусеві саджати картоплю. Увечері напередодні було вирішено, що працювати на городі будуть лише чоловіки, а жінки готуватимуть обід. Отже рано вранці я, тато і дідусь вийшли на роботу. З собою ми несли дві лопати і одне відро, щоб носити в ньому картоплю. Картопля для посадки вже була на ділянці. Це тато приніс її у той час, коли я закінчував сніданок.
Дідусь почав копати. Він робив невеличкі ямки. Виходив рівний рядок ямок, одна поруч із другою. У цей час тато пересипав з мішка картоплю у відро і приніс його мені. Я повинен був кидати в кожну ямку, що викопав дід, по одній картоплині. Робота спочатку здалася мені дуже простою і легкою. Але, коли тато теж взявся за лопату і почав копати, я захвилювався. Батько і дід копали вдвох, а я клав картоплю один. Чи встигну? Але мої побоювання були марними. Дідусь похвалив мене і сказав, що я все роблю правильно та швидко. Коли у кожній ямці першого ряду вже лежало по картоплині, тато і дідусь почали паралельно до першого ряду копати другий. При цьому, копаючи ямки у другому ряді, вони кидали землю на ямки першого, засипаючи посаджену картоплю.
Ми працювали до обіду. За цей час ми посадили п'ятнадцять рядків. Мама і бабуся приготували нам борщ. Мені здалося, що це був найсмачніший борщ у моєму житті.