Милі риси в характері друга чарують, приваблюють, схиляють до щирості, викликають любов і повагу. Почуття дружби тим міцніше й глибше, чим більше таких милих і яскравих індивідуальних особливостей знаходять друзі взаємно, чим більше мають підстав милуватися й захоплюватися один одним.
Хто ж більше дістає, хто в більшій вигоді: той, хто милується, чи той, ким милуються? Якщо вони взаємно милуються один одним, то вони й збагачують один одного, отже, вони обидва у великій вигоді. Не бідніє той, хто дарує скарби душі своєї, навпаки, внутрішній світ його повніє, буяє, дає ще більші урожаї. Збагачується і той, хто приймає такі дарунки.
Те самісіньке можна сказати й про цілі народи. Дружба народів міцніє й розвивається на основі глибокого і щирого взаємовизнання і почуття поваги до індивідуальних особливостей кожного з них. А найперша, найголовніша індивідуальна ознака народу – його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість. Мова – це характер народу. В ній відбито його психічний склад, звичаї, побут, нахили. Мова – це історія народу. Всі попередні покоління від найдавніших часів залишили в мові свої глибокі сліди. І хоч мова невпинно змінюється, еволюціонує, вбирає в себе все нові й нові елементи, які дає суспільне життя і стосунки з іншими народами, або викидає застарілі, віджилі елементи, однак така еволюція відбувається на основі надбань попередніх поколінь. Коли вже сформувалася індивідуальність народу, вона невпинно розвивається. З індивідуальністю народу разом формується і його мова, а сформувавшись, вона в сприятливих умовах далі розвивається все пишніше й пишніше, за своїми, властивими їй, законами.
Мова – це пам’ять народу. Але майбутнє виростає з минулого. Наступним поколінням ми передаємо увесь свій досвід, і позитивний, і негативний, так само й гіркий досвід культу особи Сталіна: дивіться, вчіться, не повторюйте наших помилок. Історія – велика вчителька, мати-наставниця.
У кожного народу свій психічний склад, свої особливості характеру, свій історичний досвід, свої традиції в труді, в побуті, в звичаях, у творчості. І все це відбито в мові. Тільки німий мовчить, а народ усю свою творчу діяльність – труд, героїзм, боротьбу, розваги, смуток, веселощі – все оформляє словом. Мова – засіб вияву бурхливого змісту народного життя. Ось чому так дбайливо й уважно треба ставитись до мови кожного народу. Цілковита рівність і рівноправність народів – ось непохитний закон їхнього співжиття.
Милі риси в характері друга чарують, приваблюють, схиляють до щирості, викликають любов і повагу. Почуття дружби тим міцніше й глибше, чим більше таких милих і яскравих індивідуальних особливостей знаходять друзі взаємно, чим більше мають підстав милуватися й захоплюватися один одним.
Хто ж більше дістає, хто в більшій вигоді: той, хто милується, чи той, ким милуються? Якщо вони взаємно милуються один одним, то вони й збагачують один одного, отже, вони обидва у великій вигоді. Не бідніє той, хто дарує скарби душі своєї, навпаки, внутрішній світ його повніє, буяє, дає ще більші урожаї. Збагачується і той, хто приймає такі дарунки.
Те самісіньке можна сказати й про цілі народи. Дружба народів міцніє й розвивається на основі глибокого і щирого взаємовизнання і почуття поваги до індивідуальних особливостей кожного з них. А найперша, найголовніша індивідуальна ознака народу – його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість. Мова – це характер народу. В ній відбито його психічний склад, звичаї, побут, нахили. Мова – це історія народу. Всі попередні покоління від найдавніших часів залишили в мові свої глибокі сліди. І хоч мова невпинно змінюється, еволюціонує, вбирає в себе все нові й нові елементи, які дає суспільне життя і стосунки з іншими народами, або викидає застарілі, віджилі елементи, однак така еволюція відбувається на основі надбань попередніх поколінь. Коли вже сформувалася індивідуальність народу, вона невпинно розвивається. З індивідуальністю народу разом формується і його мова, а сформувавшись, вона в сприятливих умовах далі розвивається все пишніше й пишніше, за своїми, властивими їй, законами.
Мова – це пам’ять народу. Але майбутнє виростає з минулого. Наступним поколінням ми передаємо увесь свій досвід, і позитивний, і негативний, так само й гіркий досвід культу особи Сталіна: дивіться, вчіться, не повторюйте наших помилок. Історія – велика вчителька, мати-наставниця.
У кожного народу свій психічний склад, свої особливості характеру, свій історичний досвід, свої традиції в труді, в побуті, в звичаях, у творчості. І все це відбито в мові. Тільки німий мовчить, а народ усю свою творчу діяльність – труд, героїзм, боротьбу, розваги, смуток, веселощі – все оформляє словом. Мова – засіб вияву бурхливого змісту народного життя. Ось чому так дбайливо й уважно треба ставитись до мови кожного народу. Цілковита рівність і рівноправність народів – ось непохитний закон їхнього співжиття.
2. Здавалося(вставне слово, яке не підкреслюється, дієсл), вітер(підмет,ім) ущух(присудок, дієсл). Речення розповідне, неокличне, просте, непоширене, ускладнене вставним словом.
3. Усе(підмет, займ) : кущі( підмет, ім), небо( підмет, ім) було обтягнуте( було-дієслово, обтягнуте- дієприкметник, дієсл) зимовою(означення, прикм) пеленою( додаток, ім). Речення розповідне, неокличне, просте, двоскладне, поширене, ускладнене однорідними підметами.
4. Він(підмет, займ), схилившись над книгою(дієприслівниковий зворот або відокремлена обставина ; схилившись-дієприсл; над - прийм; книгою - ім), ретельно(обставина, присл) розв'язував(присудок, дієсл) задачі(додаток, ім). Речення розповідне, неокличне, просте, двоскладне, поширене, ускладнене дієприслівниковим зворотом(відокремленою обставиною).