В автобусі Марина зайняла зручне місце, ввімкнула плеєр і безтурботно поринула у свої мрії. На одній із зупинок увійшла і стала якраз біля неї літня жінка з важкими сумками. Пасажири просили дівчину поступитися місцем. Та Марина вдала, що не чує. А лиш зверхньо подумала: «Невелика пані, якщо з торбами носиться».
Увечері Марина з матір'ю та батьком пішли в гості до нових сусідів, які справляли новосілля і запросили їх із цієї нагоди.
Двері відчинилися. На порозі стояла... жінка, яку Марина так образила своєю нечемністю в автобусі, а на столі було частування з тих самих важких сумок.
Марина ладна була крізь землю провалитися. Мати вихваляла перед новою сусідкою свою доньку, розказувала, яка вона вихована та скромна, і вчиться добре, і вдома допомагає. І кожне мамине слово, як насмішка, стьобало дівчину. А сусідка спокійно, але з докором дивилась їй у вічі. Той погляд запам'ятався Марині на все життя. Часом потрібен гіркий урок, щоб людина зрозуміла, що причиною багатьох її неприємностей і життєвих невдач є елементарна невихованість.
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
Увечері Марина з матір'ю та батьком пішли в гості до нових сусідів, які справляли новосілля і запросили їх із цієї нагоди.
Двері відчинилися. На порозі стояла... жінка, яку Марина так образила своєю нечемністю в автобусі, а на столі було частування з тих самих важких сумок.
Марина ладна була крізь землю провалитися. Мати вихваляла перед новою сусідкою свою доньку, розказувала, яка вона вихована та скромна, і вчиться добре, і вдома допомагає. І кожне мамине слово, як насмішка, стьобало дівчину. А сусідка спокійно, але з докором дивилась їй у вічі. Той погляд запам'ятався Марині на все життя.
Часом потрібен гіркий урок, щоб людина зрозуміла, що причиною багатьох її неприємностей і життєвих невдач є елементарна невихованість.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.