Ребята Помагите
Запишіть речення, підкресліть у них частки: Хай весна приносить щастя в кожну хату. Як хороше, коли в осінній млі летять ширококрилі журавлі. Крайнебо з рожевого перейшло аж у криваво-червоне. Розплелася густа коса аж до пояса. Не сивий мудрий, а старий. І ось після розлуки знову я прийшов сюди – в місця, серцю милі.
Ми часто переживаємо в житті різні ситуації. Нажаль, не завжди всі моменти можна назвати щасливими. Досить часто людину спіткає горе, втрачається сенс життя чи просто наступає переломний період. Саме в такий час можна пізнати тих людей, які тобою дорожать і цінують відносини. Їх називають щирими, надійними і вірними друзями.
Товариш ніколи не скривдить, не спричинить болю, завжди підкаже у важкій ситуації, якій завжди можна розповісти свою проблему. Так, по різним причинам за певною порадою ми не маємо можливості линути до рідних. А от справжній друг нам завжди до точно дасть раду, не відкине, не скаже, що ти сам повинен справлятися з труднощами. Лише другу можна повністю довіритися і взяти до уваги його думку.
Але цей такий скарб зустрічається досить рідко. Дуже багато людей, маючи корисливі наміри, прикидаються товаришами. І коли, досягають своєї мети – просто зникають з вашого життя. Через це, слід уважно і з насторогою підходити до вибору своїх товаришів. Також, чим старшим стаєш – тим важче знайти вірного друга.
Дружба – це коли ти щось натворив, а твій друг узяв усю вину на себе. Коли ти розповідаєш секрет другу, і точно розумієш, що ця людина ніколи не розповість його іншим.
Зазвичай дружба міцніє з роками. Адже лише з часом можна взнати істинну душу приятеля. Саме через це справжніх друзів не дуже багато.
Дружба – найдобріше і найщиріше почуття на Землі. Легко втрачається і важко знаходиться і поновлюється. Справжня дружба збагачує людину духовно і не щастя. Людина, яка пізнала дружбу – щаслива людина. Ця людина завжди поруч. Між друзями існує ніби нитка зв’язку. І завжди присутні щирість та довіра.
Саме тому необхідно цінувати це почуття як найцінніший скарб. Берегти як саме найдорожче і відноситись з повагою.
Пізній місяць виплив з-поза обрію на перистих хмаринах, на подраних небесних пуховиках. Блиснула синім вогнем ріка. Усе довкола засвітилося печальним і тихим світлом. Навкруги завидніло, неначе вдень, бо все навколо було біле.
Михайлик перешугнув через паркан садиби і опинився в старому вишневому садку. Тут над усім панував той самий місяченько. Під ногами перекочувались місячні плями, пересіяні через гілля та листя вишень, яке хилилось од кволого вітру.
Ступаючи обережно, мов кіт по стерні, парубок скрадався до заплетеного хмелем будинку, до вікна на другому поверсі.
Михайлик незчувся, як ззаду хтось підійшов. Пролунав вражений вигук: «Михайле!» Перед хлопцем стояла його мати. Шануючи предківські приписи чемності, мати тягла Михайла геть від того вікна, розпитуючи, коли ж він зашле до дівчини ста ростів.