Кожна людина прагне щастя. У всіх нас у житті бували хвилини неймовірної радості, задоволення та піднесення, які ми ніколи не забудемо. І нам хочеться відчувати себе так завжди. Навіть вітаючи одне одного зі святами, ми обов’язково зичимо щастя.
Щастя – це внутрішній стан спокою, радості, піднесення та вдоволення собою. Люди відчувають його, коли знаходяться поруч з коханими, займаються улюбленою справою, отримують яскраві враження тощо. На мій погляд, щастя для кожного своє. Те, що приносить задоволення одному, залишає байдужим іншого. А значить, скільки у світі людей, стільки й в бути щасливими.
З огляду на це хочеться зазначити, що часто люди не дозволяють одне одному бути щасливим через те, що нав’язують своє розуміння його, не прислухаючись одне до одного. Наприклад, батьки одного мого друга обидва музиканти, закохані в музику. І вони змусили сина піти до музичної школи. Але сам він не любить грати, а захоплюється велоспортом, саме це заняття робить його щасливим. Та батьки чомусь цього не розуміють.
І отут я зрозумів, що мав на увазі великий український філософ Г.Сковорода – людина може тільки самостійно збудувати своє щастя, коли розбереться, у чому саме воно полягає. Ніхто інший не до у цьому, адже не може зазирнути тобі в душу. Тому не треба перекладати відповідальність за своє щастя на інших, в краще докласти зусиль, щоб досягти саме того, що хочеш ти. Бо ти і тільки ти – коваль свого щастя. Життя самого Сковороди - яскраве тому свідчення.
Як приклад можна згадати Наталку Полтавку з однойменної п’єси І.Котляревського. Дівчина була згодна принести себе у жертву заради матері, але це зробило її дуже нещасною. Коли ж повернувся її коханий Петро, лише її впевненість та рішучість змусила пана возного відступитися, а її матір – благословити їхній з Петром шлюб. Наталка завдяки своїй вдачі здобула своє щастя.
Тому я повністю згоден з думкою Г.Сковороди. Обставини у житті можуть бути різними, але завжди варто боротися за своє щастя. Бо тільки ти знаєш, у чому воно полягає.
У літо 992 пішов Володимир на хорватів. Коли ж повертався він з хорватської війни, прийшли печеніги на той бік Дніпра від Сули.
Володимир виступив проти них і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяслав.
І став Володимир на цій стороні ріки, а печеніги на тій, і не насмілювалися ні наші туди перейти, ні печеніги сюди.
І от приїхав князь печенізький до ріки, викликав Володимира і сказав йому:
— Випусти ти свого мужа, а я свого, хай поборються. Якщо твій муж кине мого на землю, то не будемо воювати три роки.
Якщо ж наш муж кине твого на землю, то будемо навпаки — воювати три роки.
І розійшлись вони.
Володимир повернувся у свій табір і послав оповісників, а ті ходили й вигукували:
— Чи нема такого мужа, який поборовся б з печенігом?
І не знайшлося нікого.
На ранок приїхали печеніги і привезли свого мужа, а у наших — не було нікого. Зажурився Володимир і знов послав оповісників, щоб обійшли усе військо.
І ось прийшов до князя один старий дружинник і сказав йому:
— Князю! Є в мене дома один менший син. Я вийшов з чотирма, а той дома залишився. З самого дитинства ніхто його ще не поборов.
Одного разу я насварив його, коли він м'яв кожу, так він так розсердився на мене, що взяв ту волову кожу й роздер її руками.
Почувши про те, князь дуже зрадів і послав по нього. І привели молодого кожум'яку до князя, і князь оповів йому все. Той відповів:
— Князю! Не знаю, чи зможу я поборотися з печенігом. Випробуй мене: чи нема у вас великого і сильного бика?
Бика знайшли, великого і сильного, роздратували його розпеченим у вогні залізом і випустили геть. Бик побіг повз людей, а хлопець схопив його рукою за бік і вирвав кожу з м'ясом, скільки захопила рука. І сказав йому Володимир:
— Можеш боротися з печенігом.
На ранок знов прийшли печеніги і стали викликати:
— Де ж ваш муж? Наш ось уже готовий!
Печеніги виставили свого мужа: він був страшенно великий і лютий лицем.
Тоді виступив отрок Володимира. Побачивши його, печеніг засміявся, бо той був зростом і тілом середній.
І от розміряли місце між двома полками й пустили один проти одного борців. Вони зчепилися й міцно стисли один одного, і здушив отрок руками печеніга до смерті. І вдарив ним об землю.
Скрикнувши, печеніги побігли, і гналися за ними руські, сікли їх і прогнали геть.
Володимир вельми зрадів і заклав місто біля того броду, назвавши його Переяславом, бо тут переяв, тобто перейняв, славу у печенігів той кожум'яка-отрок.
Зробив його Володимир великим мужем і його батька теж.
З перемогою і великою славою повернувся князь у Київ.
Кожна людина прагне щастя. У всіх нас у житті бували хвилини неймовірної радості, задоволення та піднесення, які ми ніколи не забудемо. І нам хочеться відчувати себе так завжди. Навіть вітаючи одне одного зі святами, ми обов’язково зичимо щастя.
Щастя – це внутрішній стан спокою, радості, піднесення та вдоволення собою. Люди відчувають його, коли знаходяться поруч з коханими, займаються улюбленою справою, отримують яскраві враження тощо. На мій погляд, щастя для кожного своє. Те, що приносить задоволення одному, залишає байдужим іншого. А значить, скільки у світі людей, стільки й в бути щасливими.
З огляду на це хочеться зазначити, що часто люди не дозволяють одне одному бути щасливим через те, що нав’язують своє розуміння його, не прислухаючись одне до одного. Наприклад, батьки одного мого друга обидва музиканти, закохані в музику. І вони змусили сина піти до музичної школи. Але сам він не любить грати, а захоплюється велоспортом, саме це заняття робить його щасливим. Та батьки чомусь цього не розуміють.
І отут я зрозумів, що мав на увазі великий український філософ Г.Сковорода – людина може тільки самостійно збудувати своє щастя, коли розбереться, у чому саме воно полягає. Ніхто інший не до у цьому, адже не може зазирнути тобі в душу. Тому не треба перекладати відповідальність за своє щастя на інших, в краще докласти зусиль, щоб досягти саме того, що хочеш ти. Бо ти і тільки ти – коваль свого щастя. Життя самого Сковороди - яскраве тому свідчення.
Як приклад можна згадати Наталку Полтавку з однойменної п’єси І.Котляревського. Дівчина була згодна принести себе у жертву заради матері, але це зробило її дуже нещасною. Коли ж повернувся її коханий Петро, лише її впевненість та рішучість змусила пана возного відступитися, а її матір – благословити їхній з Петром шлюб. Наталка завдяки своїй вдачі здобула своє щастя.
Тому я повністю згоден з думкою Г.Сковороди. Обставини у житті можуть бути різними, але завжди варто боротися за своє щастя. Бо тільки ти знаєш, у чому воно полягає.
Володимир виступив проти них і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяслав.
І став Володимир на цій стороні ріки, а печеніги на тій, і не насмілювалися ні наші туди перейти, ні печеніги сюди.
І от приїхав князь печенізький до ріки, викликав Володимира і сказав йому:
— Випусти ти свого мужа, а я свого, хай поборються. Якщо твій муж кине мого на землю, то не будемо воювати три роки.
Якщо ж наш муж кине твого на землю, то будемо навпаки — воювати три роки.
І розійшлись вони.
Володимир повернувся у свій табір і послав оповісників, а ті ходили й вигукували:
— Чи нема такого мужа, який поборовся б з печенігом?
І не знайшлося нікого.
На ранок приїхали печеніги і привезли свого мужа, а у наших — не було нікого. Зажурився Володимир і знов послав оповісників, щоб обійшли усе військо.
І ось прийшов до князя один старий дружинник і сказав йому:
— Князю! Є в мене дома один менший син. Я вийшов з чотирма, а той дома залишився. З самого дитинства ніхто його ще не поборов.
Одного разу я насварив його, коли він м'яв кожу, так він так розсердився на мене, що взяв ту волову кожу й роздер її руками.
Почувши про те, князь дуже зрадів і послав по нього. І привели молодого кожум'яку до князя, і князь оповів йому все. Той відповів:
— Князю! Не знаю, чи зможу я поборотися з печенігом. Випробуй мене: чи нема у вас великого і сильного бика?
Бика знайшли, великого і сильного, роздратували його розпеченим у вогні залізом і випустили геть. Бик побіг повз людей, а хлопець схопив його рукою за бік і вирвав кожу з м'ясом, скільки захопила рука. І сказав йому Володимир:
— Можеш боротися з печенігом.
На ранок знов прийшли печеніги і стали викликати:
— Де ж ваш муж? Наш ось уже готовий!
Печеніги виставили свого мужа: він був страшенно великий і лютий лицем.
Тоді виступив отрок Володимира. Побачивши його, печеніг засміявся, бо той був зростом і тілом середній.
І от розміряли місце між двома полками й пустили один проти одного борців. Вони зчепилися й міцно стисли один одного, і здушив отрок руками печеніга до смерті. І вдарив ним об землю.
Скрикнувши, печеніги побігли, і гналися за ними руські, сікли їх і прогнали геть.
Володимир вельми зрадів і заклав місто біля того броду, назвавши його Переяславом, бо тут переяв, тобто перейняв, славу у печенігів той кожум'яка-отрок.
Зробив його Володимир великим мужем і його батька теж.
З перемогою і великою славою повернувся князь у Київ.