Прочитайте речення, визначте стиль. Випишіть займенники, з’ясуйте їхні синтаксичні функції та лексико-граматичні розряди: Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті оскільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм. Доля не шкодувала йому страждань, але й не іла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть Його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко (І. Франко).

Можна скласти такі речення з лексичними помилками:1.      Таким чином, література – скарбниця мудрості. («таким чином» – калька з російської, замість цього доцільно вживати «отже»)2.      Антон, прикинь, нам на завтра задали прочитати цілих сто сторінок! («прикинь» – слово-паразит; замість нього можна сказати «уяви»)3.      Сьогодні відбувся перший дебют молодого Іванка на сцені. (словосполучення «перший дебют» вживати не можна, адже дебют – це перший виступ. Правильно: «Сьогодні відбувся дебют молодого Іванка на сцені».)4.      Під час атаки на вороже військо наших солдат зрадив зрадник. (відбувається повторення спільнокореневих слів зрадив і зрадник; можна замінити на одне слово – зрадили)5.      Мова письменника була насичена словами його рідної місцевості та діалектизмами. (діалектизми – це і є слова певної місцевості, тому варто вживати або словосполучення «словами його рідної місцевості», або «діалектизмами»)

Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.

Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.

Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.

Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.

Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця.

Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових горіхів.