Ніч була не так щоб дуже темна, але й не зоряна, до того ж вітряна, і Дніпро хмурився, сердитий і буряний, котив свої хвилі униз, за течією. Це завдавало клопоту, бо зносило човни, особливо понтони, і треба було добре гребти, щоб вийти в те місце, де, за словами провідників, найбільш безпечно висадитися. Але хвилі робили плесо Дніпра темним, човни - невидимими, а шум вітру у верболозах не примушував солдатів бути особливо обережними: Дніпро і ховав їх від проникливого зору, і оберігав від настороженого на гористому березі вуха.
Пидкрелить синтаксични конструкц, якими ускладнени речення. Надкреслить схеми складних речень

Объяснение:

Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.

В цій статті хотілося б відкрити таке соціальне питання як: «толерантне ставлення до людей з особливими потребами». Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто. Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.

На сьогоднішній день людей з особливими потребами нараховується близько 3 млн

на 46 млн. населення, в нашій державі цей факт призводить до виникнення низки

проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією.

Більшість наших співвітчизників, виїжджаючи за кордон, дивуються, як тут багато інвалідів. Не те, що у нас! Але в Україні людей з обмеженими можливостями не менше, ніж у інших країнах світу. Можливо навіть більше. Вони просто не виходять на вулиці. А все тому, що вулиці, кафе, кінотеатри і навіть оточуючі не готові їх прийняти.

Чи часто ви зустрічаєте на вулицях вашого міста світлофори з дублюванням сигналу звуком, рельєфне мощення вулиць, адекватні пандуси, дублювання написів шрифтом Брайля та інші ознаки створення так званого доступного середовища?

Згідно з даними ООН, від 10 до 15 відсотків населення Землі, а це майже 1 мільярд осіб, є інвалідами тією чи іншою мірою. І в Україні цей відсоток не менше. Вони являють собою найчисельнішу групу меншин. І комфорт цих людей - не їхня приватна, а наша спільна проблема.

У 2008 році набула чинності Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов'язує країни. які приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини.

Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не як до нещасних отримувачів гуманітарної до , а як до повноцінних членів суспільства.

На Заході в останні десятиліття справді зуміли змінити розуміння суті інвалідності. Зараз увага все менше і менше загострюється на тому, що не так з людиною. Натомість інвалідність визнається більше як наслідок взаємодії індивіда з довкіллям, яке не враховує особливостей індивіда та обмежує його участь у повноцінному житті суспільства. Цей підхід називають соціальною моделлю інвалідності.

Наприклад, ми часто стикаємося з тим, що люди з обмеженими можливостями не беруть участі в звичних нам справах, не працюють поруч з нами, не вчаться в університеті, не голосують на виборах в сусідніх кабінках. Але це відбувається не через їхню нездатність це робити. Найчастіше - це наслідок недостатньої підготовленості середовища і оточення. Людям з особливими потребами необхідна наша підтримка і до саме в усуненні "бар'єрів", але в жодному разі не жалість або поблажливість.

Наприклад, на багатьох європейських фестивалях і концертах до квитка для людини з обмеженими можливостями безкоштовно надається квиток для супроводжуючого. В аеропорту Мюнхена для всіх, хто з яких-небудь причин не може самостійно здійснити посадку на рейс, існує спеціальна служба, яка забирає людину прямо з дому і допомагає зайняти своє місце в літаку. І це все, звісно ж, входить у вартість квитка.

Що стосується інфраструктури, то і тут дуже рідко до чогось можна причепитися. Автобуси і вагони метро облаштовані спеціальними пандусами, на кожній станції підземки зазвичай є

Єна поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. тут, на самому кордоні хмельниччини з буковиною, здійнялися в застиглому кам’яному танку невисокі лісисті кряжі медоборів. тут неширока скляна стрічка смотрича химерно вигнулася кільцем у глибокому каньйоні. тут уже багато століть стоїть на кам’яному півострові древнє місто кам’янець-подільський. кам’янцю судилася довга та бурхлива історія. цей важливий оборонний вузол на шляху зі східної європи до уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, великого князівства литовського, польської корони, туреччини, росії; та срср. попри це, місто по духу завжди залишалося українським. загалом же у створенні неповторного обличчя кам’янця протягом століть взяли участь представники різних народів. крім руської брами та православних церковну старому місті є петропавлівський кафедральний собор, що, дихає щирою польщизною, а ще — вірменський бастіон, татарське урочище, турецький мі звичайно ж, найбільшими складовими в культурі кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів. за польщі кам’янець був місцем ув’язнення багатьох, українських патріотів. зокрема, у фортеці тримали незламного устима кармелюка. з цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда. кажуть, коли кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати спосіб визволити його з неволі. і от, піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до петропавлівського собору панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де, як вона знала, мав знаходитися в’язень. до стріли, крім записки досить палкого змісту, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль. кажуть, що кармелюкові вдалося тоді втекти з фортеці саме завдяки цьому у бачив кам’янець і гострі козацькі шаблюки богдана хмельницького, максима кривоноса, івана богуна, петра дорошенка. кілька днів пробув у кам’янці в 1846 році тарас шевченко, мандруючи україною за завданням археографічної комісії. майже вісім місяців у часи визвольних змагань невеликий кам’янець був тимчасовою столицею української народної республіки. так дивно відобразилася на долі маленького містечка на поділлі вся історія україни. туристичний потенціал «міста на камені» багатий. його складає розкішна навколишня природа подільських товтрів, надзвичайно мальовничий каньйон річки смотрич, трикілометрова сталактитова печера «атлантида» поблизу кам’янця, архітектурні ансамблі старого міста і, звичайно, сама стара фортеця. що ж до фортеці, яка давно стала візитівкою кам’янця, то аналогу їй в україні немає. туристична цінність цієї пам’ятки останнім часом стрімко зростає разом з поширенням серед європейської молоді ретро-моди на середньовічну лицарську культуру. у вихідні дні на фортечному подвір’ї відбуваються поєдинки лицарів, оглушливо стріляє невеличка гармата. щороку тут проходить лицарський турнір «золотий меч», а сам приз турніру меч — свідчить про майстерність кам’янецьких зброярів. кам’янець-подільський залишається й буде залишатися в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем