Прочитай текст. Виконай завдання. (1) Чув я від ченця-прочанина, ніби на Русь навалилася незліченна сила. (2)
Тому не втримався і вийшов зі свого звіриного лігва. (3) Уже багато літ живу
в лісах з ведмедями, а годують мене дикі бджоли. (4) Тепер я піднявся, для
того, щоб скликати на війну синів та онуків, усі разом підемо відбивати лихие
ворогів.
4 Позначте речення, у якому сполучник з'єднує однорідні присудки.
5 Позначте речення, у якому сурядний сполучник з'єднує частини складного
речення.
6 Позначте речення, у якому допущено пунктуаційну помилку.
Справа правопису — одна з дуже тяжких наших болячок. Здається, нема в цілому культурному світі народа, в якого справа з правописом була так погано влаштована, як у нас, в якого б істнувало зразу кілька правописів, і ні одного з них не додержувалось як слід у письменстві. Досить сказати, що в Галичині питання про правопис стояло, а почасти й досі стоїть, як справа політична; цілі партії воювали за правопис і ставили його гаслом своєї політики. У нас, на Вкраїні російській, до того ще не доходило, але, з другого боку — в цій справі у нас ще більше плутанини; кожний пише, як хоче; не проходить кількох років, щоб хтось не вигадав якихсь одмін у правопису. Один час уряд положив кінець тій плутанині, заборонивши вживати якогось иншого правопису, крім російського — „ярижного“. Волею-неволею довелось писати так, як наказували „зверху“, але тепер, коли стало вільно вживати якого згодно правопису в українському письменстві, знов виникло це питання на світ божий. Ще в кінці 50 років Куліш ясно і просто поставив справу, завівши у своїх виданнях т. зв. „кулішівку“, і наше письментсво її прийняло, згодом тільки додавши ще для більшої зручности маленькі одміни. Були проби (напр. Драгоманова) вживати иншого правопису, але тим пробам не пощастило. „Кулішівку“ прийняли і в Галичині, тільки небіжчик Желехівський, автор великого „українсько-німецького словаря“ зробів у ній деякі зміни, завівши чисту „фонетику“. З 1892 року цей правопис прийнято по всіх галицьких школах: вищих, низчих і середніх, у виданнях Наукового Тов. ім. Шевченка, а далі — „Просвіти“ та по всіх часописах. Коли повстала на Вкраїні російській наша преса, то прийнято було цю фонетику з малими одмінами. Таким правописом друкується „Рада“, „Рідний Край“. Але в кожній газеті, в кожному журналі були все ж таки невеликі ріжниці. А от в „Україні“, що почала виходити в 1907 році, знов бачимо де-яку ріжницю з тим правописом, яким, наприклад, друкується наша „Рада“.
Мати, матінко, матуся — ці слова знайомі мені з самого дитинства. Від них віє спокоєм, теплом, добротою... З перших кроків життя мене оточувала материнська любов та ласка. Перші вірші та байки Глібова читала мені матуся, вона повела мене у дитячий садочок, а потім у перший клас. Так почалося моє навчання. Мати завжди була зі мною поруч: і в радощах, і в труднощах. Хто, як не мати, оберігає нашу родину від злих вітрів і лихоліття; дає нам мудру пораду у нашому складному житті; захищає нас від невірного кроку? А так легко помилитися і піти не тою стежкою, а ще й гірше зламатися і перекреслити усі матусині мрії.
Кожна мати радіє успіхам своєї дитини. Спочатку це перші літери рідною мовою у твоєму зошиті, потім ти починаєш писати речення, які складаються у твір. Яка це радість для матусі, коли ти напишеш свій перший вірш і він обов'язково буде присвячений їй, твоїй матінці, твоїй берегині. І ось до твоєї родини прийшло свято — ти закінчив школу, і перед тобою простеляється багато шляхів... так обери свій єдиний шлях на все життя, отримай ту спеціальність, що тобі подобається, не розчаруй свою матір. А вона буде радіти за тебе. Покидаючи материнську оселю, не забудь озирнутися і подякувати їй за все добро, що вона зробила для тебе...
Объяснение: