Пр.мруживши вії стоїть у задумі осінній ранок прислухається як на городах мерехтять постарілі соняхи як у садках гупають яблука як на річці й луках тревожиться перелітна птиця. Какой вопрос ставится от главного к подчинительному
Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.
Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.
Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
Будь ласка перевірте текст перед тим як переписувати в зошит.
Дуже давно,далеко-далеко,жила в одному царстві сім'я. Батько,мати і сестри близнюки Оленка та Алла.Всі любили їх,небуло нікого комуб не подобалась ця четвірка. Сестрички- слухняні,гарні,веселі,кмітливі,просто янголятка . Мати-душа,віддасть останню крихтинку хлібу бідному. А батько сильний,сміливий,спрайжній богатирищее.
Та прийшла біда в королівство. За горами що були не по далеку від замку короля була споруда в якій були ув'язнені наймогутніші, найсильнішіі,вогняні,та льодяні дракони всесвіту. Як відомо один із наймогутніших чаклунів зміг визволити одного, та заволодіти його розумом. Також відомо, що він раніше був придворним магом, але він став ним не для того, щоб служити королю, а щоб заволодіти його короною. Через це його хотіли стратити, але він встиг втекти. І на цьому він не зупинився.
Всі в паніці,ніхто не знае що робити,король склика всі війска й готуе їх добою.
-Невже це наш кінець?-Тремтячим голосом сказала мати.
А чаклун на своему драконі був все ближче і ближче.
-Тату ми знаємо як перемогти дракона!-одночасно сказали сестри.
Розказавши батькам свій план вони пішли до палацу,взявши з собою по зеркальцю. Коли вони прийшли до короля чаклун був уже зовсім поруч. Вони розуміли що чаклуну треба був саме король,якщо ж він сам хотів ним стати. І як тільки чаклун випустив перший свій удар, вони підставили під нього свої дзеркальця,фіолетове полум'я від них відбилось і полетіло прямісінько в чаклуна,збивши його з дракона. Отямившись від чар нерозуміючи що сталось дракон полетів геть, а чаклуна було ув'язнено у в'язниці.А на честь сестричок і перемоги над драконом був парад.
Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.
Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.
Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
СМОТРЕТЬ ОТВЕТ
ответ
4,0/5
30
yumiyumark
новичок
3 ответов
214 пользователей, получивших
Будь ласка перевірте текст перед тим як переписувати в зошит.
Дуже давно,далеко-далеко,жила в одному царстві сім'я. Батько,мати і сестри близнюки Оленка та Алла.Всі любили їх,небуло нікого комуб не подобалась ця четвірка. Сестрички- слухняні,гарні,веселі,кмітливі,просто янголятка . Мати-душа,віддасть останню крихтинку хлібу бідному. А батько сильний,сміливий,спрайжній богатирищее.
Та прийшла біда в королівство. За горами що були не по далеку від замку короля була споруда в якій були ув'язнені наймогутніші, найсильнішіі,вогняні,та льодяні дракони всесвіту. Як відомо один із наймогутніших чаклунів зміг визволити одного, та заволодіти його розумом. Також відомо, що він раніше був придворним магом, але він став ним не для того, щоб служити королю, а щоб заволодіти його короною. Через це його хотіли стратити, але він встиг втекти. І на цьому він не зупинився.
Всі в паніці,ніхто не знае що робити,король склика всі війска й готуе їх добою.
-Невже це наш кінець?-Тремтячим голосом сказала мати.
А чаклун на своему драконі був все ближче і ближче.
-Тату ми знаємо як перемогти дракона!-одночасно сказали сестри.
Розказавши батькам свій план вони пішли до палацу,взявши з собою по зеркальцю. Коли вони прийшли до короля чаклун був уже зовсім поруч. Вони розуміли що чаклуну треба був саме король,якщо ж він сам хотів ним стати. І як тільки чаклун випустив перший свій удар, вони підставили під нього свої дзеркальця,фіолетове полум'я від них відбилось і полетіло прямісінько в чаклуна,збивши його з дракона. Отямившись від чар нерозуміючи що сталось дракон полетів геть, а чаклуна було ув'язнено у в'язниці.А на честь сестричок і перемоги над драконом був парад.
Ось і сказочці кінець, а хто слухав молодець.