Поясніть відмінність у значенні згрупованих слів. Введіть їх у речення.
Контакт-контракт; монополістичний – монопольний; на протязі – протягом;Норма-норматив; орден- ордер

   Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. 
      Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. 
      Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". 
      Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся
Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини

Ім’я видатного українського Кобзаря — Тараса Григоровича Шевченка — відоме далеко за межами України. Він. як дійсний патріот своєї Вітчизни, був завжди разом з нею. навіть тоді, коли був далеко від неї. Думки Кобзатзя летіли до рідної неньки, намагаючись     хоч  чимось  їй до й, скривдженій та знедоленій. Немає волі на Україні, забулася козацька слава — ось шо бентежить Таоаса Шевченка. І шле він на рідну землю свої думи, свої «квіти»: В України ідіть, діти. В нашу Україну, Попідтинню сиротами. А я — тут загину. («Думи мої, думи…») Тужить Кобзар за своєю ненькою, бо Батьківщина — єдина у світі, і її неможливо забути. Але не все спокійно на Україні, «у тім раї»: Латану свитину з каліки знімають,З шкурою знімають, бо нічим обутьКняжат недорослих: а он розпинаютьВдову за подушне, а сина кують…(«Сон» )Як тяжко і гірко пе бачити справжньому синовіУкраїни! Плаче він від того, шо забуває українськийнарод й історію свою, і культуру, і мову; замістьцього хоче стати подібним ло «московів»:Україно! Україно!Оце твої дітиМосковською блекотоюВ німецьких теплицяхЗаглушені!.. Плач, Україно!Бездітна вдовице!(«Сон»)Закликає Тарас Шевченко стати вільними, незалежними, прислухатися до плачу рідної неньки. Перебуваючи у казематі і далеко за межами своєї Батьківщини, завжди лине він думкою до неї, тужить і плаче, розуміючи, як тяжко їй зараз доводиться, позбавленій волі. Ми ніби чуємо і стогін України під ярмом — панським та московським, — і стогін самого Кобзаря: Подивіться на рай тихий,На свою Країну.Полюбіте щирим серцемВелику руїну.Розкуйтеся, братайтеся!(«І мертвим, і живим…» ) Адже Україна — єдина у світі, і не знайдемо ми ніколи нічого кращого, ніж її зелені садочки, ніж її веселі річки. Все це — вона, рідна мати, заради якої можна навіть віддати життя. Кожна країна має свої здобутки, свої ідеали. Люди усіх країн спілкуються між собою, беруть краще з культури, мистецтва, технологій, але ж не потрібно сліпо поклонятися всьому, що мають інші країни, адже Україна та українці — це самостійна нація, у якої є чудове мистецтво, перш за все пісенне, є своя історія, хоч страшна, навіть трагічна. Тому й радить Великий Кобзар: Учітесь, читайте,І чужому научайтесь.Й свого не цурайтесь,Бо хто матір забуває…Того Бог карає.І немає зломуНа всій землі безконечнійВеселого дому.(«І мертвим, і живим…») За такою Україною, вільною, незалежною, тужить Тарас Шевченко, де усі люди будуть братами, де будуть розуміти один одного так, як було колись. І тоді прийде нове життя, щасливе, радісне, «оживе добра слава», і буде «сім’я велика»; і в цій «сім’ї вольній, новій» житиме вічно ім’я великого українського Кобзаря. Тарас Григорович Шевченко вірить у те, що Україна порве «кайдани» неволі, «окропить» волю «вражою злою кров’ю, стане рівною з іншими країнами, і «забудеться срамотня давняя година», тому й кличе: Обніміться ж, брати мої,Молю вас, благаю!(«І мертвим, і живим…» )