Перепишіть. Підкресліть у реченнях граматичні основи. Визначте другорядні члени речення.1. Шляхи мої не міряні, гори мої не важені, звірі мої не наджені, води мої не ношені, риба в них не ціджена, птахи мої не лякані, діти мої не лічені, щастя моє не злежане... Оце така я в тебе матінка, в руці Господній Україна синьонебая! (Т. Осьмачка). 2. І лежать по всьому світі вздовж і вшир дороги биті, і неїжджені шляхи, і неходжені стежки (Н. Забіла). 3. Біла пляма — невивчений, непізнаний район, край, необжита місцевість (зі словника). 4. Якщо земля любов'ю не зігріта, то де ж у світі візьметься тепло? (І. Гнатюк). 5. Не рвись в недобачені сни (П. Воронько). 6. Срібна тінь недопитого сну тихо ляже на трави (О. Грот). 7. Степ мовчить, нема одвіту, мов козак той недобитий, він од рани знемагає (І. Манжура). 8. А осока шумить про недовершені походи (В. Кордун). 9. Колише вітер сорочку, що лишилася недошита(В. Беля).

      Я дуже полюбляю телебачення. Я вважаю, що телебачення це дуже хороша річ тому, що по телебаченню ми можемо побачити для нас корисну інформацію. Наприклад: новини. Тільки по телебаченню ми можемо побачити новини. Ще ми можемо ,взагалі - то, новиниу побачити і у соціальних мережах інтернету, але по телебаченню ми краще сприймаємо цю інформацію. Але може бути і такий випадок, що немає інтернету.  Тоді що? Звичайно, скажете ви - телебачення.

     Але по телебаченню ми можемо бачити як і корисне так і розважальне. По телебаченню ми можемо подивитися багато фільмів, серіалів, мультфільмів, концертів і багато чого іншого.Багато людей зараз кажуть, що телебачення займає багато часу, витрачає багато енергії і шкодить зір. Так, і я згодна з цим. Але ж можна кожен день дивитись телевізор тільки 20-30 хвилин. Не дивитися серіалів, фільмів, а новини. І тому телебачення не буде забирати багато енергії, часу і шкодити зір.

    Я не можу себе уявити без телевізора тому, що тільки за до цього прилида інші люди можуть передавати багато інформацій: як корисних так і розвадальних.

Вибір професії — це велика відповідальність. Відповідальність перед батьками, перед суспільством, та найголовніше — перед собою. Відповідальність перед собою, мабуть, найважливіша, і полягає вона в тому, щоб обрати саме свій шлях і ним йти. Бо тільки сама людина може побачити, до чого в неї більший хист, до чого відчуває вона покликання. Кожен відчуває, що йому легше «дається» і, отже, чому зможе присвятити життя. І тут найважливіше — не схибити.

Іди своєю дорогою, і нехай люди говорять, що завгодно. (Дайте).

Я вже обрав майбутню професію, керуючись при цьому багатьма чинниками, але головним із них був той, що до цього діла я відчуваю своє покликання. Мені завжди були небайдужі долі людей, як моїх близьких, так зовсім сторонніх, для мене завжди багато важили такі поняття, як «чесність», «справедливість», «права людини». Саме тому я обрав для себе професію юриста та збираюся після здобуття вищої освіти бути адвокатом. Чому саме адвокатом? Тому що саме працюючи на цій ниві, як я вважаю, я зможу дати найбільшу користь людям. Хочу зазначити, що в мене навіть не було сумнівів щодо того, щоб пов'язати свою долю з юриспруденцією, але постало питання щодо обрання спеціалізації. І я вирішив стати саме адвокатом (а не, наприклад, прокурором або суддею) ось чому: я хочу захищати людей, виправдовувати їх вчинки, хоч якими б вони не були. Адже яким би бридким чи навіть протизаконним не був вчинок, були якісь причини, які призвели до нього. І саме з'ясуванням цих причин я буду займатися як адвокат. При цьому я буду керуватися Законом, який створила наша держава і у якому сподіваюся знайти відповіді на питання, які будуть поставати переді мною у процесі роботи.

Закон — це союз просвітництва та сили: друге у подібний союз приносить народ, перше — уряд. (Антуан де Ривароль).

У своєму житті я неодноразово стикався з такою ситуацією: людину звинувачують у чомусь, а вона не в змозі довести свою невиновність. Саме для того і існує професія адвоката, щоб доводити невиновність людини або її непричетність до якогось злочину. У моєму розумінні, неможливо уявити собі жахливішу ситуацію, ніж таку: людину засуджують до тюремного ув'язнення через щось, чого вона не робила. Адже відомо, що такі випадки є, і вони не поодинокі. Причини можуть бути різними: бажання справжнього винуватця «підставити» саме цю людину; лінощі, недбалість або підкупність міліції, яка не стала довго шукати та розбиратися «хто винен»...

Саме у цьому бачу я своє покликання: домогтись звільнення людини у випадку її невиновності або (якщо судять «за діло») з'ясувати витоки поведінки та вчинків, знайти пом'якшуючі обставини (які, я впевнений, є у кожному випадку) та досягти зменшення покарання.

Звичайно, я розумію, що беру на себе величезну відповідальність, тому що у будь-якому випадку необхідно зберегти об'єктивність та докласти максимум зусиль та винахідливості для захисту свого підопічного, людини, яка довірила мені свою долю (адже адвокату, як і лікарю, і священику, люди розповідають все, бо. можуть не боятися, що це стане відомо ще комусь).

Мені стає світло на душі, коли подумаю, скільком людям я до