Однорідні означення є в реченні (розділові знаки пропущено): *
Над містом кучерявий голубий ласкавий дим.
З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист.
Низький деревяний будинок стояв на околиці села.

Осінь закінчуєтся... Вона непомітно зникає за горизонтом, і повернется лише через рік. Скоро наступить холодна, та водночас гарна пора року, що буде радувати дітвору морем веселощів зі снігом. Та вона ще не настала, і ми можемо радіти останнім осіннім дням, які точно маємо провести незабутньо. Я б рада була, поїхати, нариклад, в Софіївський парк. Кажуть, що він настільки унікальний і гарний осінню, що не передати словами. Великі дерева, покриті жовтим і багряним листям... Хоча, що я кажу? З дерев воно вже давно пооблітало, і вони стоять голі, та темні. Сонце з-за сірих хмар виходить дуже рідко, що наводить на мене смуток. Осінь уже пропливає на синій хмаринці, та переказує нам чекати її знову.

Твір по картині Трутовського «Шевченко з кобзою над Дніпром»

Творчість Костянтина Олександровича Трутовського завжди була пов’язана з Україною. Більшість його картин написані саме на українські сюжети: «Весільний викуп», «Побачення», «У місячну ніч» та інші. Це й не дивно враховуючи те, що дитинство майбутнього художника пройшло на Харківщині. Початкову освіту він отримав в одному з приватних харківських пансіонів. Навчаючись вільним слухачем до Академії мистецтв, художник познайомився з Д. Григоровичем, Ф. Достоєвським. Незабутнє враження справили на нього твори М. В. Гоголя і Т. Г. Шевченка. Може, тому в його картинах так багато гоголівського та шевченківського. У 1850 році художник їде на Україну, і тут з’являються його найбільш відомі картини «Бандурист», «На церкву», «Лірник у селянській хаті». Так поступово розкривається душа України, її народу. Не дивно, що після численних побутових сюжетів з життя українського селянства художник приходить до думки зобразити Т. Г. Шевченка. Адже в образі великого поета втілена душа багатостраждального великого народу з древньою історією. Саме так ми сприймаємо картину «Т. Р. Шевченко з кобзою над Дніпром», написану в 1875 році.

На першому плані Т. Г. Шевченка. який сидить на старій колоді, задумливо нахиливши голову на кобзу. Які думки полонили його, може визріває новий задум поеми або легкого літального вірша — картини рідної природи? Сидить він на високій кручі, з якої відкривається широка панорама Дніпра з його пологими берегами, полів і садів його рідної України. Кожна травинка біля ніг великого поета промовляє до глядача знайомим пахощами рідної землі. Кольорова гама витримана в спокійних тонах зеленого, жовтого, рудуватого кольорів. Художник зобразив Т. Шевченка у звичайній селянській сорочці і штанях, на головах у поета шапка, яку носили чоловіки на Україні здавна. Він проста людина. Він один з тих простих людей, яких знав і любив, для яких працював і страждав усе життя. І разом з тим це людина могутнього інтелекту, якій доступне розуміння життя. Все це написано на його обличчі, не стільки огорченном, скільки задумливому. Його постать вражає природністю, величним спокоєм і гідністю.

Але вже другий погляд на картину дарує відчуття безмежного простору, представленого на другому плані. Там вдалині церква, а село, напевно, потонув у густих садах, які зеленню вкривають більшу частину Дніпровського берега. А там, ніби в туманному мареві пастельних тонів ховаються нові безмежні далі. Картина вражає величчю і спокоєм. Вона спонукає зрозуміти, яке багатство дісталося нам — наша велика земля, цей дивний безмежний світ і на ньому наша Україна, її культура та історія, уособленням якої є великий поет і мислитель землі нашої — Тарас Григорович Шевченко.