Ось вже місяць космічний човен мандрує по безкрайому космосу. Нарешті зупинка. Нова планета. Щось вражаюче і загадкове. Один з космонавтів наважився оглянути невідоме оточення. Він ходив довгих три годи. Уважно придивлявся. Прислухався до всього. Все здавалось таким чужим і далеким серцю. Він стомився і почав сумувати. Побачивши не далеко від себе невеликий кам"яний насип він вирішив зупинитися і відпочити. Комонавто важко присів на гаряче каміння і сумним поглядом озирнувсь навколо. Якась пустка і нічого більше. Час минав швидко. Космонавт вирішив поврнутися. Коли він підійшов до човна, то зустрів таких же сумних друзів. Всі разом вирішили якомога швидше летіти назад, бо зрозуміли - рідніше рідної землі в усьому космосі не знайдешⒶ.
Краще мати однога справжнього друга, ніж десять удаваних. Подумаємо чому так склалось. Несправжній друг гірше лютішого ворога. Коли людина має від кого чекати підступності, то вона готова швидко зоорієнтуватися і дати опору. Інша справа, коли ти довіряеш людині, а в самий відповідальний момент вона зраджує тебе або - ще й гірше - перетворюється на головного супротивника. Постає тоді питання: як відрізнити справжніх друзів від удаваних? Відповідь легка: справжній друг першим протягне руку до порадить, підтримає, втішить, зрозуміє і вибачить, а всі інші у кращому випадку просто заплющуть очі, а в гіршому - відштовхнуть, висміють, зневажать. Ось, чому я вважаю, що удаваний друг ніколи не зможе стати опорою для людини, а на навіть впаки, хоч і не відкрито, скоріш за все перетвориться на справжнього ворогаⒶ.
Ось вже місяць космічний човен мандрує по безкрайому космосу. Нарешті зупинка. Нова планета. Щось вражаюче і загадкове. Один з космонавтів наважився оглянути невідоме оточення. Він ходив довгих три годи. Уважно придивлявся. Прислухався до всього. Все здавалось таким чужим і далеким серцю. Він стомився і почав сумувати. Побачивши не далеко від себе невеликий кам"яний насип він вирішив зупинитися і відпочити. Комонавто важко присів на гаряче каміння і сумним поглядом озирнувсь навколо. Якась пустка і нічого більше. Час минав швидко. Космонавт вирішив поврнутися. Коли він підійшов до човна, то зустрів таких же сумних друзів. Всі разом вирішили якомога швидше летіти назад, бо зрозуміли - рідніше рідної землі в усьому космосі не знайдешⒶ.
Краще мати однога справжнього друга, ніж десять удаваних. Подумаємо чому так склалось. Несправжній друг гірше лютішого ворога. Коли людина має від кого чекати підступності, то вона готова швидко зоорієнтуватися і дати опору. Інша справа, коли ти довіряеш людині, а в самий відповідальний момент вона зраджує тебе або - ще й гірше - перетворюється на головного супротивника. Постає тоді питання: як відрізнити справжніх друзів від удаваних? Відповідь легка: справжній друг першим протягне руку до порадить, підтримає, втішить, зрозуміє і вибачить, а всі інші у кращому випадку просто заплющуть очі, а в гіршому - відштовхнуть, висміють, зневажать. Ось, чому я вважаю, що удаваний друг ніколи не зможе стати опорою для людини, а на навіть впаки, хоч і не відкрито, скоріш за все перетвориться на справжнього ворогаⒶ.