Назва п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" стала крилатим висловом. Так образно досить часто називають хороших дівчат і сьогодні. У чому ж полягає магічний секрет героїні п'єси?
Дуже мало було щасливих людей на землі в усі часи, а Наталка все ж таки знайшла своє щастя, хоча їй, звичайно, довелося боротися за нього.
І. П. Котляревський вперше в українській літературі вивів на сцену нову героїню, яка завдяки силі свого характеру здатна ступити на шлях опору "нелюдським обставинам".
У найскрутніших ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наштовхують її на думку: "У пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою". І Наталка використовує найменшу можливість для збереження свободи життєвого вибору й утвердження свого права на особисте щастя.
І. П. Котляревський стверджує, що щастя у людей повинно бути і є різне, в залежності від самої людини. Скільки на землі живе людей, стільки й різних уявлень про щастя.
Так, наприклад, Микола вбачає своє щастя у здатності до людям, у почутті людської гідності, у прагненні до незалежності, у сміливості, розумі і почутті солідарності із знедоленими і бідними.
"Ідеальний", але дещо слабодухий Петро, змирившись із обставинами, відмовляється від свого щастя із Наталкою заради спокою її матері Терпелихи.
.
Терпилиха теж мріє про щастя, хай як що й не про своє, так про доньчине. Із свого власного життєвого досвіду вона добре знає, що таке злидні і нестатки, тому Наталчине щастя у її уяві асоціюється із багатим зятем.
Возний і виборний своє щастя будують на брехні, підкупах, хабарництві, використанні влади у власних інтересах. Однак, у фіналі п'єси возний ніби перероджуються, зламавши традиції, відмовляється від нареченої уже після того, як вона подала рушники, бо не хоче розлучати закоханих.
Таким чином, виходячи з просвітительського уявлення про природну доброту людини, І. П. Котляревський робить крок уперед і в своїх творах показує, що реальна поведінка, уявлення про людське щастя, ті чи інші риси особистості в якійсь мірі залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання індивіда.
Назва п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" стала крилатим висловом. Так образно досить часто називають хороших дівчат і сьогодні. У чому ж полягає магічний секрет героїні п'єси?
Дуже мало було щасливих людей на землі в усі часи, а Наталка все ж таки знайшла своє щастя, хоча їй, звичайно, довелося боротися за нього.
І. П. Котляревський вперше в українській літературі вивів на сцену нову героїню, яка завдяки силі свого характеру здатна ступити на шлях опору "нелюдським обставинам".
У найскрутніших ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наштовхують її на думку: "У пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою". І Наталка використовує найменшу можливість для збереження свободи життєвого вибору й утвердження свого права на особисте щастя.
І. П. Котляревський стверджує, що щастя у людей повинно бути і є різне, в залежності від самої людини. Скільки на землі живе людей, стільки й різних уявлень про щастя.
Так, наприклад, Микола вбачає своє щастя у здатності до людям, у почутті людської гідності, у прагненні до незалежності, у сміливості, розумі і почутті солідарності із знедоленими і бідними.
"Ідеальний", але дещо слабодухий Петро, змирившись із обставинами, відмовляється від свого щастя із Наталкою заради спокою її матері Терпелихи.
.
Терпилиха теж мріє про щастя, хай як що й не про своє, так про доньчине. Із свого власного життєвого досвіду вона добре знає, що таке злидні і нестатки, тому Наталчине щастя у її уяві асоціюється із багатим зятем.
Возний і виборний своє щастя будують на брехні, підкупах, хабарництві, використанні влади у власних інтересах. Однак, у фіналі п'єси возний ніби перероджуються, зламавши традиції, відмовляється від нареченої уже після того, як вона подала рушники, бо не хоче розлучати закоханих.
Таким чином, виходячи з просвітительського уявлення про природну доброту людини, І. П. Котляревський робить крок уперед і в своїх творах показує, що реальна поведінка, уявлення про людське щастя, ті чи інші риси особистості в якійсь мірі залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання індивіда.