1. Я так люблю, Мою Україну убогу, що проклену святого Бого, За неї душу погублю! 2. Блажен, хто серцем незлобивий, Хто приязно живе з людьми. 3. Дорогими для мене стали схили Дніпра, де колишуться віти закоханих мрій… 4. Де Рось, Де Русь, Де русий хлопець на коні Впаде росою пам’ять на траву. 5. І добро повсюди сійте, Щоб у душах проросло. 6. Якщо не здатні ми прожить без бою, То треба ж бути і в боях Людьми. 7. На тій землі ,де зводили фортеці, тепер стоїть бетонний саркофаг. 8. Я буду вдячний небесам, Допоки є моря і доли, За те, що з лихом сам на сам Не залишався я ніколи, Що поруч билися серця В часи зневіри і огуди, Що є на світі справжні люди, Яким я вдячний до кінця. 9. Є для серця така покута - забувати скоріше зло, аніж те, що мусило бути і чого в житті не було… 10. Яким не був би довгим наш політ З небес до неї (землі) будем повертати.
ПРИКЛАД:Найчастіше уточнювальними бувають обставини місця, часу, а іноді — й обставини дії, означення, присудок, підмет, додаток.1. [звідки?] Згори, [а звідки саме?] з міста, текли до води запахи вечірніх лип. (Ю. Яновський.)2. [коли?] Рано, [а коли саме?] за холоду, з росою добре жати. (І. Франко.)3. Данилко [як?] радо, [а як саме?] з підскоком, біг до сусідів. (Петро Панч.)4. Над оболонню висять низько [які?] білі, [а які саме білі?] аж прозорі, хмари. (І. Нечуй-Левицький.)5. Під синім склепінням високого неба розкинувся [який?] широкий, [а який саме широкий?] аж до самого обрію, степ. (Ю. Бедзик.)Іноді виділення тих чи інших членів речення як уточнювальних залежить від того, який зміст вкладає автор у своє висловлювання. Відповідно до цього й вимовляються вони з різною інтонацією.1. [де?] Там, [а де саме?] далеко, [а де саме далеко?] на Вкраїні, сяє сонечко ясне. (П. Грабовський.) — [де?] Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро. (І. Нечуй-Левицький.)2. [де?] У нас, [а де саме?] на Волині, найбільші й, мабуть, наймальовничіші озера. — Мені здається, що пейзажі [де?] в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси й величі.
