Якби у мене була машинка часу (якась портативна, куплена до дня народження в супермаркеті), я насамперед відправився б у дитинство своїх дідуся і бабусі. Аж надто цікаво вони про нього розповідають. Дитинство це було п’ятдесят років тому.
Дід і бабуся росли радянськими дітьми, з червоними значками жовтенят, а потім і піонерами з червоними краватками на білих сорочечках. Я уявляю, як пішов би по вулиці і зустрів би їх, коли вони поверталися зі школи. Вони жили в одному районі міста, тільки ходили в сусідні школи.
Бабуся грала в ляльки, а дід – машинками і солдатиками, адже тоді не існувало ще ніяких ігрових приставок і “мобілок”. Чи не сиділи діти за комп’ютерами і планшетами годинами. Книги для навчання вони шукали не в Інтернеті, а в бібліотеці. І білизна в пральній машинці доводилося викручувати самому, автоматів не було.
А так все виявилося б мені знайомим. Так само їздили вулицями авто і трамваї, так само діти дивилися телевізор після уроків: тільки каналів налічувалося всього два. Тому “на мультики” діти з двору все скопом бігли по домівках. Всім потрібна програма ТБ, в ній червоною ручкою обводили цікаві передачі. А якщо з поштової скриньки раптом вкрали дорогоцінну газету з програмою ТБ, то це просто катастрофа!
Я сів би з дідом пообідати після школи, включив би його бобінний магнітофончік – супертехніку того часу. Зараз тільки в музеї та антикварній крамниці їх і побачиш.
Якби у мене була машинка часу (якась портативна, куплена до дня народження в супермаркеті), я насамперед відправився б у дитинство своїх дідуся і бабусі. Аж надто цікаво вони про нього розповідають. Дитинство це було п’ятдесят років тому.
Дід і бабуся росли радянськими дітьми, з червоними значками жовтенят, а потім і піонерами з червоними краватками на білих сорочечках. Я уявляю, як пішов би по вулиці і зустрів би їх, коли вони поверталися зі школи. Вони жили в одному районі міста, тільки ходили в сусідні школи.
Бабуся грала в ляльки, а дід – машинками і солдатиками, адже тоді не існувало ще ніяких ігрових приставок і “мобілок”. Чи не сиділи діти за комп’ютерами і планшетами годинами. Книги для навчання вони шукали не в Інтернеті, а в бібліотеці. І білизна в пральній машинці доводилося викручувати самому, автоматів не було.
А так все виявилося б мені знайомим. Так само їздили вулицями авто і трамваї, так само діти дивилися телевізор після уроків: тільки каналів налічувалося всього два. Тому “на мультики” діти з двору все скопом бігли по домівках. Всім потрібна програма ТБ, в ній червоною ручкою обводили цікаві передачі. А якщо з поштової скриньки раптом вкрали дорогоцінну газету з програмою ТБ, то це просто катастрофа!
Я сів би з дідом пообідати після школи, включив би його бобінний магнітофончік – супертехніку того часу. Зараз тільки в музеї та антикварній крамниці їх і побачиш.