То була втіха — виоратись на самісіньку маківку пагорба, всістись на свого самоката і — гайда на весь дух донизу! Машинерія твоя летить, аж , гуде, вітер у вухах висвистує, уся земля йде обертасом, а ти, мов кум королю, розсівся на своїх босих’ ногах (бо тепер не кожний -дорослий розживеться на взуття!) і переганяєш дівчат або якогось страхополоха, з розгону врізаєшся у чиїсь санчата і м’ячем вилітаєш на сніг. А ззаду ще і ще хтось наїжджає на тебе, і вже росте отакенна купа, в якій усе регоче, верещить, клубочиться, видирається наверх і жужмом котиться вниз. Гай-гай, куди поділася моя радість, коли я поперед матері плентався додому.
Пропоную скласти такий діалог між гостем Києва та киянином:- Доброго дня. Пере чи не могли б ви підказати, як мені дістатися залізничного возкалу?- Доброго дня. Так, звичайно. Зараз вам слід спуститися вниз вулицею, а потім повернути праворуч.- Зрозуміло.- Далі ви побачите велике перехрестя. Перейдете через дорогу і побачите метро.- Дякую. А ви не знаєчете, чи потрібно мені буде робити пересадки в метро?- Так, потрібно буде змінювати одну лінію на іншу. Вам підказати?- Так, будь ласка.- Ви сядете на станції "Лук'янівська" і доїдете до "Хрещатика". Там ви зміните зелену лінію на червону і дістанетесь зупинки "Вокзальна".- Величезне вам Щасти!- На все добре!
