Я радію, коли сніг починає йти ще у листопаді. Щороку, мій тато мене будить, коли на вулиці випадає перший сніг. Вмить, я радісно через силу виштовхую себе з ліжка, бо взимку важко підійматися, тепло і йду з захопленням гати за опадами на вулиці, А з вікна, я гаю як стоїть засніжений, мов зачарований й окутаний білою фатою парк. Я вдивляюся в білосніжні стежечки, ще до сих пір ніким не тронуті, й про себе благаю всіх лісових мешканців, охороняти парк, щоб він назавжди залишився таким білим та зимовим...
Я йшов по вулиці.Був похмурий осінній день, на асфальті розляглося мокре, опалення листя. Я сів на лаву і почав думати про щось своє, бо навіть не помітив, як до мене підсіла мила дівчина, схвильована чимось дуже радісним. Неочікувано вона звернулася до мене: - Привіт! Я не хотів їй нічого відповідати, але щоб вона не образилася все ж привітався. - Чудовий день! Чи не правда?- продовжувала незнакомка. -Я так не думаю, -все також похмуро відповідав я. -Знаєш, сьогодні я до старенький бабусі перейти дорогу, а розгубленому чоловікові зібрати впалі на землю папери, а молодій мамочці потримати дитину, поки вона ловила, злетівший з її голови, капелюх. -Чого ти так радієш? Вони ж нічим тобі не відплатили. Твоя до вона ж чогось коштує? -Мені не потрібно нічиїх грошей за свої добрі справи.Вони відплатили мені своєю посмішкою, в їх очах блищала радість, вони були мені вдячні. Цього досить.Ти також можеш робити добрі справи! -Але навіщо?-з якимось здивуванням відповів я. -Ти отримаєш ні з чим не зрівняну радість, допомагаючи іншим. Бачачи, як радіють люди виникає відчуття, що ти потрібен.І не потрібно бути супергероєм, не потрібно рятувати принцесу від лап дракона. Добрі справи можуть бути маленькими, але значимими для інших.-Вона говорила це мені від усього сердця, що аж сльози заблищали на її очах. Вона пішла і побажала мені успіху.Її слова були настільки щирими, що змусили мене поміркувати над ними. Я пішов з парку з думкою, що пора вже і мені робити добрі справи.Може, тоді і я буду такий щасливий як та мила дівчина.
Щороку, мій тато мене будить, коли на вулиці випадає перший сніг. Вмить, я радісно через силу виштовхую себе з ліжка, бо взимку важко підійматися, тепло і йду з захопленням гати за опадами на вулиці,
А з вікна, я гаю як стоїть засніжений, мов зачарований й окутаний білою фатою парк. Я вдивляюся в білосніжні стежечки, ще до сих пір ніким не тронуті, й про себе благаю всіх лісових мешканців, охороняти парк, щоб він назавжди залишився таким білим та зимовим...