Вперше я її побачила коли була ще зовсім маленька. Вона йшла, немов летіла. її професія загадкова й впливає на вибір кожного. Вона військовий журналіст. Грім гармат, безперервні постріли та нескінченні рани військових не лякають її, а навпаки порушують до дій. Вона звикла говорити тільки правду, доносити її до кожного серця, захищати воля й свободу своєї країни. Події в нашій рідній країні змусили її стати волонтером, навчили її допомагати іншим та боротися за життя багатьох військових. З часом і вона також взяла до своїх рук зброю, навчилася управляти важкою артилелією, стріляти з літака. Мабудь, вона знайома кожного, відчайдушна й загадкова Надія Савченко. Так, скажите ви, адже вона помилилася. Кожен же має право на помилку, кожен може щробути неправильний вибір і задихатися від його последствий, благаючи про до Але вона в певній мірі і досі не здалася, вона ще намагається тримати штурвал свого життя в своїх руках. Вона є приклад для наслідування кожного. Надія й справді щира партіотка рідної землі!
Кожного дня ми йдемо людними вулицями, бачимо тисячі облич, з телевізору дивляться на нас якісь незнайомці, з радіо чуємо нові голоси. Та чи хтось з них для нас щось значить? Чи думаємо про них? А може настати такий момент, що один з цих мільйонів незнайомих людей може стати найдорожчим скарбом у світі, радістю, надійним плечем. Це просто неймовірне диво, яке відбувається загадково: хтось раптово стає другом. А хто ж він друг, справжній друг? Багатий, що подарує цінні подарунки чи пригостить якимось делікатесом? Освічений "знайка" який виправить всі мовленнєві помилки і "загрузить" інформацією? Ні? А хто тоді? На мою думку , справжній друг - це людина. Перш за все це людина. І власне вона має і людські якості - не зрадить, не оббреше, підставить плече і подасть руку у важку хвилину.
