Найдорожча в світі людина — це мама. Вона завжди поруч своєї дитини. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли дитина захворіє, мама завжди співчуває і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих турбот.
Скільки пісень, віршів, творів присвячено матері. Це і "Пісня про рушник" Андрія Малишка, і "Два кольори" Дмитра Павличка, і "Лебеді материнства" Василя Симоненка, і оповідання "Мати" Олександра Довженка та багато інших.
У вірші "Сива ластівка" Борис Олійник задушевно звертається до матері:
Там, де ти колись ішла,
Тихо стежка зацвіла
Вечоровою матіолою
Дивом-казкою світанковою...
Так, мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.
А Микола Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує:
Від матері — слово, і пісня, і хліб.
Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.
Все від матері — мужність і перший політ,
і як мати для всіх — Батьківщина моя.
Моя мама — ніжна і добра, лагідна і красива жінка.
Скільки себе пам'ятаю, вона завжди поруч мене. І це настільки звично, що здається іншого не може й бути. її турботи сприймаються, як щось звичне, буденне. Але ми розуміємо, що за цим криється велика материнська любов. Адже для матері її дитина — найкраща в світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо, бо тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла бути.
Мамин власний приклад багато значить для дитини. Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим, щирим і чуйним. І я намагаюсь бути де в чому схожим на свою матір, а також роблю все для того, щоб менш її ображати. Коли вона усміхнена, весела, то мені радість.
Скільки разів подумки я звертався до неї, молив про до в скрутний час. 1 вона завжди мені допомагала своєю вірною, незрадливою любов'ю, своїми порадами.
Відомий поет писав:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Не тільки Малишкова мати "недоспала ночей", не тільки вона давала синові "рушник вишиваний на щастя, на долю". Скільки матерів проводжали сина або доньку в дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі! Материна оселя — дім, де завжди ми бажані гості. Так тобі, рідна, за все! Земний тобі уклін.
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
Найдорожча в світі людина — це мама. Вона завжди поруч своєї дитини. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли дитина захворіє, мама завжди співчуває і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих турбот.
Скільки пісень, віршів, творів присвячено матері. Це і "Пісня про рушник" Андрія Малишка, і "Два кольори" Дмитра Павличка, і "Лебеді материнства" Василя Симоненка, і оповідання "Мати" Олександра Довженка та багато інших.
У вірші "Сива ластівка" Борис Олійник задушевно звертається до матері:
Там, де ти колись ішла,
Тихо стежка зацвіла
Вечоровою матіолою
Дивом-казкою світанковою...
Так, мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.
А Микола Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує:
Від матері — слово, і пісня, і хліб.
Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.
Все від матері — мужність і перший політ,
і як мати для всіх — Батьківщина моя.
Моя мама — ніжна і добра, лагідна і красива жінка.
Скільки себе пам'ятаю, вона завжди поруч мене. І це настільки звично, що здається іншого не може й бути. її турботи сприймаються, як щось звичне, буденне. Але ми розуміємо, що за цим криється велика материнська любов. Адже для матері її дитина — найкраща в світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо, бо тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла бути.
Мамин власний приклад багато значить для дитини. Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим, щирим і чуйним. І я намагаюсь бути де в чому схожим на свою матір, а також роблю все для того, щоб менш її ображати. Коли вона усміхнена, весела, то мені радість.
Скільки разів подумки я звертався до неї, молив про до в скрутний час. 1 вона завжди мені допомагала своєю вірною, незрадливою любов'ю, своїми порадами.
Відомий поет писав:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Не тільки Малишкова мати "недоспала ночей", не тільки вона давала синові "рушник вишиваний на щастя, на долю". Скільки матерів проводжали сина або доньку в дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі! Материна оселя — дім, де завжди ми бажані гості. Так тобі, рідна, за все! Земний тобі уклін.
Відповідь:
Пояснення:
НАГОЛОС - ДУША МОВИ*
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.