Будь ласочка, до ть. 1 та 7 непотрібно
​

Твір-роздум на тему: Об’єднаймось, брати мої Єдність нації, на мою думку, починається з мови. Єдина мова, єдине коріння – фундамент консолідації. Тарас Григорович Шевченко – оберіг української мови, тож єднання повинне починатися саме з нього. Читати, розуміти і ставати ближчими до нього, один до одного. Бо саме Тарас Григорович мріяв про гуртування українців, їх підняття з колін на нові культурні та економічні щаблі. Більш, ніж півтора століття Україна вслухаються у звучання дзвінких, мов бронза, слів “Кобзаря”. Ця книга є музикою, його варто читати вголос, як читалися колись всі тексти в античності. Тепер важко навіть уявити, як поліфонія Шевченка вразила сучасників у часи, коли російська мова була панівною в культурному просторі імперії. Вся Росія, держава і народ єдині в розумінні того, що російська мова – це засіб формування і збереження національної культури – смислів, символів, зразків поведінки, знань в інтерпретації. А національна культура означає національну державність. Тобто мова через культуру формує націю і національну державу. Звідси спільні зусилля Кремля, уряду і Думи, спрямовані на посилений розвиток саме російської мови. Через це розуміння перша леді Росії очолює Товариство російської мови, до якого входять не лише кращі інтелектуальні та академічні сили, а й промислова та фінансова еліта. Українці досі можуть лише заздрити такому цілісному розумінню фундаментальної важливості мови. В Україні досі багато хто зводить мовні проблеми лише до питань спілкування чи освіти. Українська влада не може чи не хоче зрозуміти ключову роль мови для існування культури, а через неї – для існування сучасної політичної спільноти і державності. Через те досі в Україні немає виразної культурної політики, розмитою залишається національна ідентичність. До цього часу предметом дискусій є навіть роль української мови порівняно з мовами інших етнічних груп у державі, в офіційних документах, у виступах посадових осіб. Геній Шевченка зробив наддніпрянську селянську говірку мовою в європейському розумінні. Мовою, створеною народом у його тисячолітній історії і готовою до викликів нового часу, готовою до формування новочасної української нації. “На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди.” Насправді його книга поставила питання не про українську мову, а про українську державність. Тому Шевченкове слово, виросле “із личаків, з курної хати”, назвав “провісним” Василь Стус. Шевченко звів у своїх текстах національні символи та моделі поведінки, виокремивши їх в окремому полі, на яке до нього претендували і російська, і польська культури. Більше того, він продемонстрував, що українська культура не обернена в минуле, що вона здатна існувати і приймати виклики сучасності. Найбільший з таких викликів – здатність до формування нації і держави. Тепер ми знаємо, що окреслені ним мова і культура змогли їх створити. Сила мови і текстів Шевченка настільки потужна, що здатна змінити речі,

Наша матуся – найкраща господиня. Вона тримає наш дім у бездоганному порядку й дуже смачно готує. Ми з сестрою інколи їй допомагаємо, але керує процесом приготування завжди мати. Але якось ми вирішили здивувати нашу неньку й приготувати власноруч її фірмову страву – млинці з сиром.

Напередодні ми як швидко й вправно готує мати. Тож ми були впевнені, що це не така вже й важка наука. На практиці все виявилося інакше.

Просіявши борошно, ми взялися замішувати тісто. Передовсім ми ретельно просіяли борошно та уважно перечитали рецепт. Згідно із ним треба було перемішати борошно з яєчним білком, кефіром та цукром. Яка тонка, виявляється, робота відмірювання точної ваги інгредієнтів! Нам весь час доводилося додавати то кефіру, то борошна для необхідної консистенції. Але ж у матері цей етап займав, мабуть, кілька хвилин.

Врешті-решт нам вдалося підготувати тісто і ми почали випікання. Невеличкими порціями ми наливали тісто на пательню, яку ми попередньо змастили олією. Щоб тонко й рівномірно розлити рідину на пательню млинців, що й соромно подавати. Але трохи набивши руку, ми випекли височенну гору млинчиків.

Найлегше залишилося на останок. Ми підсолодили сир та загорнули його у млинці. Подавали ми їх на святковій тарелі з медом та варенням. Мати була в захваті від нашої витівки. Але вона й досі не знає, скільки яєчок ми розбили марно, яких зусиль нам коштувало прибрати кухню після наших кулінарних експериментів!