«АРКАН» Танцювали самі парубки. Ставні легені побралися руками за плечі, зімкнулися в тісне, невелике коло. Під воркотіння цимбалів та баса ритмічно захиталися цілим колом з боку на бік, а потім разом, рвучко рушили в буряному коловороті, міцно б’ючи ногами в діл. В дужих і граціозних рухах парубків була сила, енергія, буйна веселість. Нічого більш прекрасного в розвагах людських, в красі молодечих веселощів мені не доводилось бачити.
Парубки танцювали старовинний гуцульський «Аркан». Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець. Легеня, що танцює «Аркан», не можна уявити з похиленою перед паном головою. Перед яким ворогом могли б схилитися буйні голови людей, що так гордо та високо підводяться в цьому залізному колі!
Я ніколи не знав, що одне споглядання народного танцю може дати людині таку велику втіху. Буйна радість цієї живої картини сповнила гордістю серце. Гуцульські легені ще танцювали «Буковинку», «Опришка». На початку ми ледве розрізняли ці танці українських горян. Всі вони були однаково сповнені зухвалого молодечого буйства і сили.
Танці наших верховинців і пристрасна музика до них чимось нагадували мені танці грузинів і осетинів. Якісь ледве вловимі спільні риси людської вдачі споріднюють вікову мистецьку культуру всіх горян, синів різних народів.
(Т. Масенко)
Треба визначити стиль і тип мовлення, також скласти план, визначивши тему й мікротему.
За деякої страви ляжеш вздовж лави.
Їв би очима, та душа не приймає.
Хто що знає, тим і хліб заробляє.
Коли зорієш мілко, посієш рідко, то й уродить дідько.
У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.
Коли б ковбасі крила, то б кращої птиці на світі не було.
Рада б зірка зійти – чорна хмара заступає.
Кому — як мара, йому – як зоря.
Аби хліб, а зуби знайдуться.
Апетит з їдою прибуває.
Баба з воза – кобилі легше.
Байдуже ракові, в якому його горщику зварять.
Без вірного друга – велика туга.
Без труда нема плода.
Біда біду тягне.
Біда помучить і мудрості научить.
Боятися вовка – в ліс не ходити.
Велике дерево поволі росте.
Вкрадеш голку, а потім корову.
Вовка ноги годують.
Всякому овочу свій час.
В умілого й долото рибу ловить.
Година вранці варта двох увечері.
Двоє третього не чекають.
Де відвага, там і щастя.
Десять разів відміряй, а раз відріж.
Дома й стіни помагають.
Заварив кашу, так і їж.
За все береться, та не все вдається.
З ким поведешся, того й наберешся.
Зробив наспіх, як насміх.
Київ не одразу збудовано.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Любиш кататись, люби й санчата возить.
Молодець проти овець, а проти молодця і сам івця.
Менше говори — більше почуєш.
На двох стільцях не всидиш.
На тобі, небоже, що мені негоже.
Не кажи гоп, поки не перескочиш.
Не так сталося, як гадалося.
Ні в тин, ні в ворота.
Ні кує, ні меле.
Одна бджола мало меду носить.
Перемелеться лихо – добро буде.
Рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Старий кінь борозни не зіпсує.
Терпи, козаче, отаманом будеш.
Хто два зайці гонить, жодного не здогонить.
Чужа душа – темний ліс.
Щедрий на батьківські гроші.
Язик до Київа доведе.
Як дбаєш, так і маєш.
Чому ми святкуємо Великдень
нiхто не може знати точно, але я цiкавлюсь: "чому ми святкуємо це свято?"
на мою думку це було так
на україні живуть багато християн, вони вірять що колись був син божий -
Ісус Христос і дрував він світу - мир. Ніхто не хворів та всі були йому вдячні,
але були люди які не цінили його до м завалося що він несе із собою небезпеку і горе, хоча це було й не так. Вони розпяли його на великому дерев'яному хресті. І це було жахливо. Люди плакали. бо не могли вони без нього. І настав цей день ,люди вже майже звикли жити без сина божого, але Ісус восхрес! І це було свято, свято яке ще світ не бачив, і назвали вони це свято - Великдень. вже давно немае цих людей та Ісуса, але він до сих пір живе в наших серцях. Цими людьми були й мої предки, та в нас ще є деякі традиції на це свято, наприклад : фарбуємо великодні яйця, печемо великодні паски, ходимо зранку до церкви та ін. ...
Але головне в Великдні не традиції, а радість!