9. З’ясуйте , яким членом речення виступає виділений займенник у реченні: «У її очах ворухнувся здогад». (виділено слово її) А Підметом Б Додатком В Означенням
Ще з пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Але з часом це стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи не била байдики. Хоч багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати жаги до життя до глибокої старості.
Ще ховаються по байраках сіpі брили злежаного снігу, вночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осоки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах витикаються молодими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Hіколи ліс не пахне так голодко і терпко, як у цю вранішню годину. Сльозяться крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлів, виграє новими кольорами, звуками. Чуєте, з вільшника долина голосна пісня: приди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж це за є випити чаю? Хто ж це за є випити чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно повернувся з далеко! Африки і тепер спішить повідомити про це ніжними трелями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу. Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю, Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни. Цлий день бродив я весняним лісом. А підвечір зяблик попередив мене: збирається дощ На гарну погоду він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманітно рюмити. Що ж, пора і додому.
Ще з пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Але з часом це стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи не била байдики. Хоч багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати жаги до життя до глибокої старості.
Объяснение:
Ще ховаються по байраках сіpі брили злежаного снігу, вночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осоки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах витикаються молодими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Hіколи ліс не пахне так голодко і терпко, як у цю вранішню годину. Сльозяться крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлів, виграє новими кольорами, звуками. Чуєте, з вільшника долина голосна пісня: приди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж це за є випити чаю? Хто ж це за є випити чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно повернувся з далеко! Африки і тепер спішить повідомити про це ніжними трелями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу. Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю, Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни. Цлий день бродив я весняним лісом. А підвечір зяблик попередив мене: збирається дощ На гарну погоду він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманітно рюмити. Що ж, пора і додому.