Незбагненна і дивна краса навколишнього світу! Вона має надзвичайні чари, що захоплюють душу і підносять її високо-високо над світом. Відчуваючи вічність і разом з тим крихкість неповторного земного буття, проймаєшся великою любов’ю до нього, бо знаєш, що саме на цій землі ти з’явився на світ.Дивне і вічне почуття своєї невіддільності від місця, де народився та провів дитинство, і зветься любов’ю до Батьківщини, до рідного краю.А тому саме з дитинства ми повинні показати дітям красу оточуючої природи, вчити бачити її в усьому — навесні і влітку, восени і взимку, у першій весняній квіточці і пожовклому осінньому листочку, у крапельці літньої роси і у легкій, мов порошинка, сніжинці. Треба відкрити дитячі серця для почуттів, аби вони відчули радість буття, щоб захоплювались, раділи, що живуть на цій землі, щоб були горді від того, що в нас така багата і барвиста мова, така ніжна і крилата пісня, така щира і добра душа.
Другий варіант
Світ навколо мене величезний. Його не обійти за ціле життя. Він поєднує в собі різноманітність: гори та океани, пустелі та лісові хащі, спекотні тропіки та крижану тундру. Світ прекрасний, але він ласкавий і жорстокий одночасно. В ньому існують водночас легкий вітерець та нищівний ураган, дзюркотливий струмочок та страшне цунамі.Найдивовижніше в навколишньому світі - це життя. Люди, звірі, птахи, риби, дрібні комахи та мікроби, яких ми навіть не можемо роздивитися без мікроскопа. Звідки з'являється життя? У чому його сутність? Куди життя потім щезає? Адже в світі нічого не з'являється нізвідки та не зникає в нікуди. Цю загадку люди ніяк не можуть розгадати, хоча б'ються над нею вже тисячи років.У навколишньому світі потрібно все, навіть злі вовки та отруйні змії. Вовки - це санітари лісу, наприклад. Кожен камінець у світі важливий.Тільки людина з живих істот розумна настільки, що може розмірковувати про устрій світу. Часто люди залишаються ним незадоволені та бунтують проти нього. Багато людей вважають, що світ влаштований несправедливо, тому що в ньому існують хвороби, горе та насильство. А ще в світі виживає найсильніший, а не той, хто гідний, кращий та найлюдяніший. Деякі люди навіть залишають цей світ за власним бажанням, тому що розчаровуються в ньому.Особисто мені наш світ нагадує довгий та цікавий шлях. Шанс жити в світі - це подарунок, немає сенсу відмовлятися від нього. Його потрібно цінувати та намагатися якомога краще використовувати.
Цього літа я побував на фольклорному заході, де побачив, як працює гончар. Це було захоплююче видовище. Минула година, а я все дивився та дивився, як бере гончар працює.
Спочатку гончар відриває від великої купи глини чималий шматок, робить з неї такого собі колобка та кидає на середину гончарного кола, точнісінько у центр. І починає чаклувати - іншого слово навіть не підбереш. Коло обертається, і у всіх на очах під руками гончара народжується нова річ: горшик, глечик або макітра. Але не відразу. Праця гончара дуже кропітка.
Спочатку майстр довго розминає глину на гончарному колі, що обертається. Глиняний шматок то витягується, то скорочується. Як сказав гончар, це потрібно, щоб у глині не залишилося бульбашків повітря, а то готовий виріб розірве у пічці. Добре розім'явши глину, гончар починає формувати посудину. Довго і ретельно він виліплює її на колі, змащуючи час від часу руки водою. І ось готовий файний горщик. Обережно, щоб не зім'яти, майстр зрізає його з кола ліскою та ставить на полицю - сушитися.
Коли глиняний посуд висохне, його перенесуть у гончарну піч, щоб обпалити. Глиняний посуд стане твердим, наче цеглина. Нею вже можна користуватися, але її можна ще розписати та покрити глазур'ю.
Другий варіант
Світ навколо мене величезний. Його не обійти за ціле життя. Він поєднує в собі різноманітність: гори та океани, пустелі та лісові хащі, спекотні тропіки та крижану тундру. Світ прекрасний, але він ласкавий і жорстокий одночасно. В ньому існують водночас легкий вітерець та нищівний ураган, дзюркотливий струмочок та страшне цунамі.Найдивовижніше в навколишньому світі - це життя. Люди, звірі, птахи, риби, дрібні комахи та мікроби, яких ми навіть не можемо роздивитися без мікроскопа. Звідки з'являється життя? У чому його сутність? Куди життя потім щезає? Адже в світі нічого не з'являється нізвідки та не зникає в нікуди. Цю загадку люди ніяк не можуть розгадати, хоча б'ються над нею вже тисячи років.У навколишньому світі потрібно все, навіть злі вовки та отруйні змії. Вовки - це санітари лісу, наприклад. Кожен камінець у світі важливий.Тільки людина з живих істот розумна настільки, що може розмірковувати про устрій світу. Часто люди залишаються ним незадоволені та бунтують проти нього. Багато людей вважають, що світ влаштований несправедливо, тому що в ньому існують хвороби, горе та насильство. А ще в світі виживає найсильніший, а не той, хто гідний, кращий та найлюдяніший. Деякі люди навіть залишають цей світ за власним бажанням, тому що розчаровуються в ньому.Особисто мені наш світ нагадує довгий та цікавий шлях. Шанс жити в світі - це подарунок, немає сенсу відмовлятися від нього. Його потрібно цінувати та намагатися якомога краще використовувати.
Не святі горщики ліплять, а майстри
Цього літа я побував на фольклорному заході, де побачив, як працює гончар. Це було захоплююче видовище. Минула година, а я все дивився та дивився, як бере гончар працює.
Спочатку гончар відриває від великої купи глини чималий шматок, робить з неї такого собі колобка та кидає на середину гончарного кола, точнісінько у центр. І починає чаклувати - іншого слово навіть не підбереш. Коло обертається, і у всіх на очах під руками гончара народжується нова річ: горшик, глечик або макітра. Але не відразу. Праця гончара дуже кропітка.
Спочатку майстр довго розминає глину на гончарному колі, що обертається. Глиняний шматок то витягується, то скорочується. Як сказав гончар, це потрібно, щоб у глині не залишилося бульбашків повітря, а то готовий виріб розірве у пічці. Добре розім'явши глину, гончар починає формувати посудину. Довго і ретельно він виліплює її на колі, змащуючи час від часу руки водою. І ось готовий файний горщик. Обережно, щоб не зім'яти, майстр зрізає його з кола ліскою та ставить на полицю - сушитися.
Коли глиняний посуд висохне, його перенесуть у гончарну піч, щоб обпалити. Глиняний посуд стане твердим, наче цеглина. Нею вже можна користуватися, але її можна ще розписати та покрити глазур'ю.
Ось так з давніх давен роблять глиняний посуд.