"Страшні слова, коли вони мовчать". На перший погляд, звучить абсурдно. Не може слово мовчати. Чи може? Коли за кинутим між іншим "Вибач" нема розкаяння, коли за "Співчуваю" нема бажання до , коли "Люблю" не означає "Розумію, поважаю, ціную" - чи не страшні такі слова?
"Страшні слова ..., коли вони зненацька причаїлись". Коли сховали всю свою красу, свій безмір граней. Коли замість яскравого, глибокого, високого, сліпучого - перед тобою щось пласке, безформене, безлике, як сірі обшмульгані віками камінці при дорозі. Коли ти не можеш віднайти в огромі слів своє, бо "всі слова уже були чиїмись".
Слова страшні, коли ти не можеш покласти їх на музику своєї душі, бо душа не може віднайти сама себе. Вона перестала бути Сонячними Кларнетами - "пофарбована дудка зосталась". І мелодія вже не плине арфами, яблуневоквітно, сонцесяйно - вона ріже вухо, як "трактор в полі дир-дир-дир".
Страшні слова холодні, порожні, аморфні в бездушних бездарних устах. Та коли їх підхоплює той, хто вміє "вимовити вперше", вони лунають чарівною симфонією, стають "безсмертним доторком до душі"
Добрий день. Здрастуйте, дівчата. Доброго здоров'я. Де ж ви так забарилися? Здоров'я шукали. І знайшли? Здоров'я на дорозі не валяється. Ми добре знаємо, що здоров'я найбільша цінність, яку на жаль багато людей починають цінувати та берегти, вже втративши значну частину цього скарбу, сказала Марія. Так, я згодна. Мало народитися. Кожен повинен свідомо ставитися до здоров'я, берегти найдорожчий скарб у житті – своє власне здоров'я, - погодилася Ірина. А Марія додала. Ти маєш рацію. Недарма ж у народі кажуть, що здоров'я за гроші не купиш. За нього необхідно боротися.
Відповідь:
"Страшні слова, коли вони мовчать". На перший погляд, звучить абсурдно. Не може слово мовчати. Чи може? Коли за кинутим між іншим "Вибач" нема розкаяння, коли за "Співчуваю" нема бажання до , коли "Люблю" не означає "Розумію, поважаю, ціную" - чи не страшні такі слова?
"Страшні слова ..., коли вони зненацька причаїлись". Коли сховали всю свою красу, свій безмір граней. Коли замість яскравого, глибокого, високого, сліпучого - перед тобою щось пласке, безформене, безлике, як сірі обшмульгані віками камінці при дорозі. Коли ти не можеш віднайти в огромі слів своє, бо "всі слова уже були чиїмись".
Слова страшні, коли ти не можеш покласти їх на музику своєї душі, бо душа не може віднайти сама себе. Вона перестала бути Сонячними Кларнетами - "пофарбована дудка зосталась". І мелодія вже не плине арфами, яблуневоквітно, сонцесяйно - вона ріже вухо, як "трактор в полі дир-дир-дир".
Страшні слова холодні, порожні, аморфні в бездушних бездарних устах. Та коли їх підхоплює той, хто вміє "вимовити вперше", вони лунають чарівною симфонією, стають "безсмертним доторком до душі"
Пояснення: