201 1. Знайдіть у кожній групі одне слово з орфографічною помилкою. За пишіть ці слова правильно. Обгрунтуйте написання. 1. Фотожурналіст, дощомір, екс-чемпіон, півзахисник. 2. Суперобкладинка, нанотехнології, мікро схема, пів кіл метра. 3. Мегамаркет, перекоти-поле, відеоконференція, пів яблук 4. Міні готель, спорттовари, художник-мультиплікатор, І Європи. 5. Великий-превеликий, преміум-клас, п'ятиденка, ул. рамодний. 6. Медперсонал, топ менеджер, віцепрезидент, пів годин 7. Зустріч-прощання, мультимільйонер, інформповідомл ня, пів коло. 8. Шафа-купе, біло-крилий, пів України, макроекономін II. Складіть і запишіть словосполучення з кожним виписаним словом.

Я не думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках.
Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. Не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. Ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються.
Від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. Хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. А поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. Лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою.
Україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин України. Не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення Сполучених Штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання англійської. Чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави?
Кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну». З цими словами Володимира Сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. Любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. Як сказав відомий російський письменник М. Пришвін – «Я» можна сказати лише рідною мовою».
Мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова Великого Кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. Розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може привести до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. Це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.

Школа - це те місце, де ми здобуваємо різноманітні знання та навчики - від елементарних до профільних. Ми вивчаємо безліч різних наук: математику, фізику, хімію, біологію, знайомимося з творами мистецтва та художньої літератури, займаємося спортом, вчимо іноземні мови. Це дає нам розуміння світу навколо нас та самих себе і розвиває як особистість, і саме з цієї причини старанне навчання в школі є необхідним кожному. До того ж, сумлінність є гарною рисою характеру, яку необхідно виховувати в собі з дитинства: вона допомагає вчасно виконувати роботу та призвичаює нас до самодисципліни. Старанні учні більш посидючі та терплячі, їм легше працювати для підготовки до іспитів або контрольних робіт.
Отже, сумлінне навчання в школі - це не лише обовязок кожного учня, а і легкий шлях до самовдосконалення та саморозвитку.