1. Зробити синтаксичний розбір речень.
1) З давних-давен через село Медвин незмінно пролягає лебединий шлях.
(М. Стельмах).
2) Солов'ї невтомно витьохкують на світанку, жайворонки голосно виспівують
у небі свою безконечну пісню.
2. Написати твір-мініатюру на тему «Вихована людина, яка вона?»
(6 — 7 речень).
юдини й людства XXI століття.
08.11.2018 20:01
Увесь світ, за винятком лише диких націй, керується книгами.
Просмотр содержимого документа
«Значення художньої літератури для людини й людства XXI століття.»
Значення художньої літератури для людини й людства XXI століття
Увесь світ, за винятком лише диких націй, керується книгами.
Вольтер
Початок нового тисячоліття позначено інтенсивним науково-технічним прогресом, потужним розвитком ЗМІ й особливо телебачення, які справляють значний вплив на духовне, емоційне, інтелектуальне життя людей. За цих умов роль і значення літератури помітно змінюються, а письменники, навіть найавторитетніші, перестають бути «володарями дум». Чому зараз стали популярні тривимірні фільми? Тому що вони створюють у глядачів ефект співпереживання, ефект безпосередньої присутності, долучення до історії. Такий самий об’ємний 3D-ефект має створити й художня література.
Майстерний письменник повинен грати на читацькому сприйнятті тексту та стимулювати уяву для того, щоб за до фантазії читачі самі вибудовували ті сцени, які він змалював у тексті, самі «розфарбовували його малюнок». Ця спільна творчість є ключем до того, аби змусити читача по-справжньому переживати те, що написано у книзі. Візуальні мистецтва не стимулюють уяви читача так, як це робить книга: вони подають уже готову картинку, там немає співтворчості, і цим книга вигідно відрізняється від кіно чи телебачення, це її особливість у боротьбі за увагу людини XXI століття.
Художня література — це безмежний світ, у якому постає безліч проблем для розв’язання. Цей світ має багато призначень. Знання літератури є важливою ознакою освіченої, культурної, інтелігентної людини. Воночас художні твори містять своєрідну шкалу духовних і моральних цінностей, накопичених людством упродовж тисячоліть, знайомлять нас із життям, побутом, звичаями, світоглядом і культурою різних народів. Зрештою, читанням просто насолоджуються. Ось як багато може Книга!
Художня книга й високе письменницьке слово залишатимуться супутниками також наступних поколінь. Саме тому мета та завдання курсу «Зарубіжна література» полягає не тільки в тому, щоб пізнавати життя та знайомитися з новими героями і країнами, а й виховувати себе естетично, формувати свою особис-тість.
Сучасна журналістка, письменниця і блоґерка Енні Мюллер написала справжню сповідь книгомана про те, навіщо потрібно читати.
ДІВЧИНА В СТЕПУ
Заходила ніч.
Німіє степ і тьмариться.
Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.
Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.
Ніч зайшла.
Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.
Синіють у промінні хатки. У яр потяглися довгі тіні.
Тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки.
Серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч із хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.
На нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими рядами не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці.
А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна.
Розкошами, красою віє над степом...
У яру тихо й сумно. Світить над ним місяць. Уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища - тіні. Запирскало щось... Воли.
За волами виринула й стала в яру волохата постать.
На голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках - батіг. З купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. Стоїть і осміхається.
Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ.
М. Пимоненко. Проводи козака
Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі, мов із срібла викувані, слова пісні:
Яром, яром, пшениченька ланом,
Горою овес.
Не по правді, молодий козаче,
Зо мною живеш...
Слова всі до одного оддалися голосною луною: ні одне не сховалося. Дівчина замовкла і схилила голову. Стало знов тихо. Тільки десь далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні.
Верби стоять непорушно. Крізь їх віти де-не-де визирають далекі зорі.
Дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі, марить і співає.
І ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не сирота... Вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні... Та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак молодий. А той козак - такий хлопець, яких уже немає тепер: він у пишному вбранні, що сяє, як сонце. Під ним грає кінь вороний, а в того коня горять на ногах золоті підкови, срібні виблискують стремена. Сидить козак на коні перед нею, хороший і вільний, як вітер степовий, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе...
Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу живе оповідання про дівчину та зрадливого козака (С. Васильченко).