SerAv2000

13.02.2021 08:18 •  Українська мова

1.Складіть план. 2. Напишіть твір роздуми про стан сучасної української сім’ї, роль у житті української родини чоловіка-батька та про необхідність дотримання національних сімейних традицій (0,5 сторінки).

«Садок вишневий коло хати…»

У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім’я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко… Як же тепло, затишно, божественно в аурі цієї поезії!

Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «В казематі», восьма дума у дев’ятому невольничому колі ув’язненого поета. Нібито все в цьому творі просто і ясно. Проте вчувається й щось причаєне. Потаємне, нерозгадане…

У кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима. Він милується матір’ю, дочкою, яку ще треба «научати», дітьми, домашньою злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд.

Кожне слово поезії пронизане силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Та бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла. Проте чоловіка – батька й охоронця – у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть…

Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду-племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу, сімейну державу. І саме в родині – єдино надійна духовна опора чоловіка. Поезія «Садок вишневий коло хати…» - то стогін душі окраденого долею чоловіка-одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить цілковиту несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху.

Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка-захисника, чоловіка-оборонця.

Яким же разючим контрастом є нинішній стан українського чоловіцтва! Немає ладу в державі – суцільні незгоди в сім’ї. Немає законів, які надійно ту сім’ю захищали б. Виховний простір – передовсім телебачення – віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й шириться пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти?

А сім’ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. Кому тут кого «научати»?

А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш задаровує аурою божественного затишку родинної злагоди… (За М. Костенком; 350 сл.).