1. Перепишіть речення та виконайте завдання 1. Вибирай завжди дорогу нелегку. 2. Це аскетична пристань гіта- риста, коли він струни пальцями торка. 3. Cтрокаті ритми вулиць і юрби дахів похилих старовинні плечі. 4. Я чую смутку пальці крижані. 5. Рать світозора грозою постала. 6. Садок вишневий коло хати. 7. Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні молій... .
A. Підкресліть ті слова, що порушують прямий порядок слів
Б. Поясніть лексичне значення виділених слів (письмово).
ось
Объяснение:
Сюжет «Хатина дядька Тома» Негр Том – раб джентльмена Шелбі зі штату Кентуккі. Після програшів на біржі Шелбі погоджується віддати Тома і хлопчика Гаррі работоргівцям Гейли. Підслухавши розмову Шелбі і Гейли, мати Гарі невільниця Еліза попереджає Тома і здійснює втечу з сином. Їй вдається переправитися по крижинах через річку Огайо, фермери на іншому березі відводять її до аболіціоністів, що переправляють людей до Канади. Її чоловік, мулат Джордж Гарріс, доведений до відчаю зверненням свого господаря, теж здійснює втечу, пересуваючись під видом іспанського джентльмена. Джордж возз’єднується з Елізою. Збіглі раби дають збройну відсіч загону мисливців за людьми. Джорджу і його родині вдається досягти Канади. Незважаючи на попередження Елізи, негр Том, дуже набожна сумлінна роботяща людина, вирішує скоритися волі Божої і не підводити свого господаря. Гейли приєднує його до партії рабів, які відправляються пароплавом по річці на Південь. В дорозі Том рятує дівчинку, що впала за борт, по імені Евангелина Сен-Клер, дочку багатого й знатного новоорлеанця Огюстена Сен-Клера, який погоджується викупити Тома у Гейлі. Том стає кучером в будинку Сен-Клера. Минає два роки. Єва помирає від сухот, Сен-Клер отримує смертельне поранення під час бійки в барі. Вдова Сен-Клера Марі після смерті чоловіка розпродає всіх рабів з аукціону. Тома купує рабовласник з Півдня Саймон Легрі – жорстокий, деспотичний чоловік. На своїй плантації він вичавлює з рабів все можливе, б’є й принижує їх. Том дорого йому обійшовся, і Легрі планує зробити з нього наглядача, такого ж кровожерливого, як і його собаки, якими він труїть провинившихся. Але дядько Том вірний своїм принципам. Він не тільки не погоджується на цю «посаду», але і приносить у життя зовсім зневірених людей радість і добро, наскільки це можливо під невсипущим поглядом нелюдських наглядачів. Невільниця Кассі пропонує Тому вбити Легрі, захопити його гроші і втекти, але Том відмовляється. Кассі вчиняє демонстративну втечу з молодою невільницею Еммелін, після чого жінки ховаються на горищі будинку Легрі. Розлючений безуспішними пошуками і непокорою Тома, Легрі і його наглядачі негри Сембо і Квімбі б’ють Тома до напівсмерті і кидають вмирати в хатині, де його знаходить молодий Джордж Шелбі, який прибув за Томом. Джорджу вдається застати Тома лише в останні хвилини його життя. Джордж ховає Тома. Кассі в помсту кілька разів показується у вигляді привида Легрі, той не витримує, пускається в запій і вмирає. На борту пароплава Джордж зустрічає Кассі з Еммелін і сестру Джорджа Гарріса, що стала мадам де Ту. Герої знаходять Гарріса в Канаді, Кассі впізнає в Елізі свою дочку, продану в рабство. На гроші сестри Джордж отримує освіту і їде з сім’єю, тещею і сестрою в Ліберію. Джордж Шелбі дає вільну всім своїм рабам, а хатину Тома залишає як символ колишнього і застарілого. SKIP
Джерело: https://dovidka.biz.ua/hatina-dyadka-toma-perekaz/
Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мова українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співають лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива, як їх почує.
Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з великим поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, краса і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що передає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жива мова, доти живий і народ.
Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у серці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».
Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі пошану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.
Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з голоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбницею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну, —
писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.
Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож давайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвистою, чарівною мовою!