1. Дієприкметник виступає в ролі присудка в реченні
Омиті росами квітки розтулюють повіки.
Душа, переповнена щастям, часто буває німа.
Затуманилась весняна ніч, осяяна цвітом яблуні.
Внизу виднілися затоплені молочним туманом міжгір’я.
3 уявленням про красу тісно пов’язана гармонія.
2. Дієприкметниковий зворот НЕ входить до складу речення
Синіють покриті вічним снігом високі гори.
Повитий ранковим туманом острів пливе у морі.
Пожовкле листя безшумно кружляє за вікном.
Застигли в мовчанні обважнілі від снігу сосни.
Залиті сонцем лани стояли в імлистій далині.
3. Дієприкметниковий зворот входить до складу речення
Я зачарований красою карпатських краєвидів.
Давні могили-кургани порозкидані серед степового роздолля.
Холодить розпашілі обличчя м’яка гірська прохолода.
На полонині пахло охолодженою за ніч землею.
Вечірнє повітря напоєне запахом скошених трав.
4. Дієприкметниковий зворот входить до складу речення
На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло.
Через вікно зазирнув клапоть неба, присипаний срібним пилом.
Під дубом зелененьким кінь змордований стоїть.
За один рідний звук ладен буваєш заплатити роком життя.
Заспівали тяжкі краплини, спадаючи з листя і квіту на землю.
5. Дієприкметниковий зворот НЕ ТРЕБА виділяти комами в реченні (розділові знаки пропущено)
Усе снить денною працею усе набирається сили.
Припорошена порохом стерня умлівала від сонця.
Карпатські гори одягнені в смерекові ліси стоять у німій величі.
Вона любила холодні осінні ночі наповнені місячним сяйвом.
Довго чув я полонений сном солов’їну пісню за моїм вікном.
6. Дієприкметниковий зворот НЕ ТРЕБА виділяти комами в реченні (розділові знаки пропущено)
Коло великоднього столу заставленого усяким свяченим стояла Олеся.
Завжди зі смаком одягнена вона справляла враження вихованої панночки.
Над Максимом нахилилося почервоніле від гніву й туги лице Тугара Вовка.
Затуманене легкими й прозорими хмарками над містом пливло сонце.
Потомлені далекою дорогою і літньою спекою коні ступали ліниво.
Ноги у Любки гладкие были, выразительные и на вид – неутомимые, хотя на каждой стопе вдоль пальцев синела наколка «Они устали»… Надо же – щеки впалые, плечи костистые, живот к спине примерз, а ноги – даже странно – что там твоя Психея!
– Одевайтесь , – сказала Ирина Михайловна и, глядя, как торопливо и зябко путается девушка в лямках рубашки, размышляла.
Надрывная татуировка Ирину Михайловну не смутила. Она второй год сидела в заводской медкомиссии, навидалась за это время всякого, понимала, что детство и юность у человека не всегда протекают на стриженых газонах. Любка держалась скромно, глядела порядочно, пальцы ног на осмотре стыдливо поджимала.
Ирина Михайловна дождалась, пока она оденется, бестолково выворачивая туда-сюда рукава куцей зеленой кофты, и позвала ее в коридор.
– Послушайте… Люба… – она заглянула в лицо девушки. – Вы не представляете, какой это тяжелый хлеб – труд обдирщиц. Через месяц вы рук своих не узнаете, сплошные будут рубцы и ожоги…
Любка настороженно помалкивала, соображая, какого рожна заботливой докторше надо.
ТРИ БАЖАННЯ
Цікаво, чи стрівали ви таких людей, яким завжди сумно, коли іншим весело, і, навпаки, вони тільки тоді й усміхаються, коли товаришам не до сміху? Ну, от просто ніяк не попадуть у лад?
Хоч таких чудних людей мені завжди шкода, проте бувати з ними в товаристві не дуже зручно, і я, по правді сказати, не дуже люблю, та і ви, напевно, також?
Мабуть, тому і в Зіни не було товаришів: вона теж ніяк не могла вгадати, коли треба сміятися, а коли плакати. Наприклад, у їхньому класі 5-А — дівчинка Ася зайняла на міському музичному конкурсі перше місце. Звичайно, весь клас ніби свято справляв, і кожен з учнів до речі і не до речі згадував: "Я вчуся в одному класі з тією самою Асею!" Тільки бідна Зіна ходила, ніби в воду опущена.
Правда, у неї саме в ті дні боліли очі...
Повесні наш Василь змайстрував чудовий планер; він літав, як справжнісінький. Василь навіть усіх катав на ньому. Тільки Зіна сказала, що в неї щось очі ріжуть, і не схотіла.
Взагалі, клас 5-А — чудовий клас.
Вітя, наприклад, пише вірші й оповідання, і весь клас покладає на нього великі надії. От Вітя написав таку поему про школу, що наші дівчата,— ви ж знаєте, дівчата завжди як сміються, так міри не знають,— плакати від сміху почали, особливо біленька і чорнявенька Галі.
А у Зіни бідної знову, як на біду, розболілися очі, і вона сказала, що такі дурниці слухати не смішно, а противно. Ку, знаєте, коли в людини щось болить, так ніщо вже її не веселить!
І навпаки, коли та сама Ася, яку в класі люблять, одержала з математики двійку, всім було дуже сумно за неї, і білявенька та чорнявенька Галі теж пішли з нею плакати в коридор, а в самої Зіни був хороший настрій. Вона сміялась і трохи не співала, і очі не боліли, як завжди. Отака вже дівчина вдалася, що все в неї не так, як у людей!
Не знаю, як було б далі, та, на щастя, її побачив один лікар.
Недавно в нашому місті було велике свято.
Святкували школярі закінчення навчального року.
Серед почесних гостей у театрі сидів і улюбленець дітвори — лікар тієї незвичайної лікарні, що стоїть на краю міста. Про цього лікаря взагалі можна розповісти з десять кіп казок, але хай іншим разом. Та, напевне, і вам відомий цей лікар, бо всі, навіть маленькі діти, побачивши його гостру постать, відразу починають співати:
Гострий лікар — це наш друг. Дуже він не любить хворих І лікує просто й скоро Брехунів і цокотух! В нього є чудові ліки Боягузам і базікам. І для всіх він знайде радо До і пораду!
І от цей дивний лікар звернув увагу на дівчинку, яка сиділа в партері в 2 ряду, місце 15, якраз посередині. Це була Зіна. Вона нібито нічим особливим не відрізнялась од інших дітей, але лікар своїм гострим поглядом помітив, що з дівчиною не все гаразд. Час від часу вона терла свої очі, і обличчя у неї при цьому кривилося. Через це вона і не сміялася, і не раділа так виступам своїх това-ришів-артистів, як решта дітей.
"В чім справа?" — подумав лікар. Якраз на сцені дівчинка Ася чудово грала на роялі, і це був, напевно, найкращий номер. її без кінця викликали на біс, а Зіна навіть закрила очі хусточкою!..
Объяснение:
можете замінити імена