Поэзия Василя Симоненко - настоящий гимн Родине - Украине, гимн неутомимым рукам матери, гимн очарования любви. Поэт словно находится в другом, только ему известном мире, где вместе идут «и будни и праздники» любви, где «сквозь века» слышится голос великого Кобзаря, где ласковой улыбкой улыбается ему мать. Но одновременно этот мир знаком каждому из нас, поэтому такими близкими становятся стихи В. Симоненко. Имея горячее сердце и искреннюю душу, хочется занять все накругы, поделиться своей радостью, своим счастьем. И именно это слышится мне в стихах В. Симоненко, посвященные любви: ... Буду ждать каждого часа В далеком или близком края Одну тебя, тебя единую Маленькую милую девушку мою («Я не умру от отчаяния и муки ...») Так, для любви расстояние не имеет значения. Главное, чтобы пришла любимая, а все остальное - неважно. Нельзя забыть эти строки, потому что они открывают красоту человеческой души, искренность человеческих отношений. Любовь для Симоненко - это чудо, которое подвластно только двум, и потому говорит автор: Пусть досада или гнев теплится Пусть до слез я тебя Озлю Ты для меня не только мечта, Я живой тебя люблю. («Тишина и гром») Любовь, делают мир лучше, ведь когда ты влюблен, то и облачный день кажется солнечным, улыбается все вокруг, встречаешь повсюду лишь кротких людей. Возникающие из глубины души волшебные чувства, изменяя отношение к окружающему, изменяя мир, который всегда благословляет и «солнце, встает, и сердце, что любит. Но любовь - это не только всегдашнее счастье. Бывает в жизни все бывает и в любви все: Есть в любви и будни, и праздники, Есть в нем и радость, и сожаление, ибо нельзя жизни спрятать По розовых иллюзий вуаль («Есть в любви и будни, и праздники») Но нельзя убить живые чувства, и ничто в мире не может уничтожить любовь, «мелочные облачка образы» никогда не закроют солнца от влюбленных. Пишет Василий Симоненко: ? Все равно я люблю твои глаза И волосы у тебя печально («Тишина и гром») И я верю, что так оно и есть, потому невозможно не верить этим искренним словам, которые, кажется, доносятся из самой глубины души, заставляя всех переживать такие же чувства, которые испытывает и сам лирический герой, за фигурой которого я вижу автора. И звучат знакомые слова, волнующие до боли: Нет, я бы не стал тебя огнем жечь, С тобой расквитался без сожаления: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю («Если бы тебе желал я слез и муки ...») Но любовь для Василия Симоненко - это не только чувства к любимой. Любовь всеобьемна, она вмещает в себя также и любовь к матери, и любовь к родной земле, ибо она, «как солнце, мира открывает безграничную величие человеческой красоты. Как просто и одновременно сзакрутилдетективную рассказывает В. Симоненко о своей матери: Я такую тебя всегда вижу, Образ в сердце такой несу - Материнская любовь горячую И души красоту («Матери») Мама всегда охранять покой своего сына: и в годы детства, и во взрослом возрасте, ведь сын или дочь навсегда останутся для матери маленькими детишками. И хотя «черные шелковые косы припорошила уже седина», хотя «легкие морщины лица покрыли», но они только к лицу матерям, подчеркивая их замечательную красоту. А сколько любви слышится в строках о родную Украину, сколько радости от того, что она сумела отстоять свою свободу! Каждую секунду поэт и мысленно, и в действиях вместе со своей Родиной, даже Когда сквозь отчаяние випнуться надежды И загудят на ветру степном, Я тогда с твоим именем радуюсь И скучаю именем твоим («Украине») Но настоящий шедевр поэзии В. Симоненко - стихотворение «Лебеди материнства». Это стихотворение о сказке из «материнской доброй лаской» в глазах, о матери, которая нежно баюкает своего сына, говоря: Можешь, выбирать друзей и жену, Выбрать нельзя только Родину. Можно выбрать друга и по духу брата, Но нельзя Родине выбирать. Так, Родина действительно единственная в мире, как и мать. Именно им, по моему мнению, любящим и любимым, и посвящает Василий Симоненко свои стихи. Мне кажется, что и к матери, и к Родине, и, конечно, к любимой, можно отнести его слова: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю.
роман п. куліша "чорна рада" — один із перших історичних романів про події нашої історії, який є кращим історичним твором другої половини xix століття. коли я вивчала біографію п. куліша, мене дуже вразив відгук т. шевченка про твір "чорна рада", і, мабуть, цей відгук викликав інтерес до ще не прочитаного мною роману. великий кобзар писав у листі до п. куліша: "і тобі, богу, милий друже мій за "чорну раду". я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більше нічого, як і".
період історії, відображений у романі "чорна рада", — це дуже складний час нашої історії. возз'єднання україни з росією позбавило україну незалежності у всьому. а ще й не було сильного, авторитетного діяча, щоб боронив би і відстоював козацтво та народ. польська шляхта не мирилася із втратою українських земель. москва прагнула підкорити козацтво, поставити гетьманом людину своєю владою, хоч до цього козаки на своїй великій раді обирали гетьмана. а українське панство, як завжди, корилося владі, аби їх не чіпали. чи не правда, складний час? і саме цю епоху взявся зобразити п. куліш у своєму романі. чому? мабуть, тому, що сам був істориком, писав праці з історії україни, був знайомий із документами того часу, літописами, науковими джерелами.
у романі "чорна рада" йдеться про події, що відбувалися 17-18 червня 1663 року поблизу ніжина, коли гетьманом від низового козацтва було обрано і. брюховецького, що пообіцяв народові деякі полегшення. козацька ж старшина висунула гетьманом якима сомка, якого москва не затвердила, втрутившись уперше в козацьке самоврядування. відтворити правдиво цей період нашої історії — таке завдання поставив перед собою письменник і вчений п. куліш.
як письменник п. куліш узагальнив і відтворив у художніх образах дух епохи тих часів, де історія переплітається із щоденним життям героїв, їх діями, життям, коханням — і це надає романові особливої привабливості.
на мою думку, відповідно до знань історії україни зі шкільного курсу, п. куліш точно відобразив цей період, тобто історична лінія витримана автором правдиво. а щодо художніх образів, то тут є певні розбіжності, які, до речі, не впливають на хід історії. так, я. сомко, за історичними джерелами, був жонатий і не міг бути нареченим лесі череванівни, а полковник васюта золотаренко в 1663 році був молодою людиною, а не дідом. а вигадані образи кирила тура. череваня, шрама — це узагальнені образи, які нам побачити побут козацтва, соціальну психологію людей того часу.
особисто я, читаючи роман, однаково захоплювалась як історичними подіями, так і художньо створеними автором, не розділяючи їх. мені дуже сподобався роман. я отримала задоволення, прочитавши його, звичайно, помітно, що п. куліш з особливою симпатією ставиться до козацтва, особливо до козацької старшини, але, незважаючи на симпатії автора, роман "чорна рада" правдиво відобразив історичні події того часу.
роман п. куліша "чорна рада" — один із перших історичних романів про події нашої історії, який є кращим історичним твором другої половини xix століття. коли я вивчала біографію п. куліша, мене дуже вразив відгук т. шевченка про твір "чорна рада", і, мабуть, цей відгук викликав інтерес до ще не прочитаного мною роману. великий кобзар писав у листі до п. куліша: "і тобі, богу, милий друже мій за "чорну раду". я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більше нічого, як і".
період історії, відображений у романі "чорна рада", — це дуже складний час нашої історії. возз'єднання україни з росією позбавило україну незалежності у всьому. а ще й не було сильного, авторитетного діяча, щоб боронив би і відстоював козацтво та народ. польська шляхта не мирилася із втратою українських земель. москва прагнула підкорити козацтво, поставити гетьманом людину своєю владою, хоч до цього козаки на своїй великій раді обирали гетьмана. а українське панство, як завжди, корилося владі, аби їх не чіпали. чи не правда, складний час? і саме цю епоху взявся зобразити п. куліш у своєму романі. чому? мабуть, тому, що сам був істориком, писав праці з історії україни, був знайомий із документами того часу, літописами, науковими джерелами.
у романі "чорна рада" йдеться про події, що відбувалися 17-18 червня 1663 року поблизу ніжина, коли гетьманом від низового козацтва було обрано і. брюховецького, що пообіцяв народові деякі полегшення. козацька ж старшина висунула гетьманом якима сомка, якого москва не затвердила, втрутившись уперше в козацьке самоврядування. відтворити правдиво цей період нашої історії — таке завдання поставив перед собою письменник і вчений п. куліш.
як письменник п. куліш узагальнив і відтворив у художніх образах дух епохи тих часів, де історія переплітається із щоденним життям героїв, їх діями, життям, коханням — і це надає романові особливої привабливості.
на мою думку, відповідно до знань історії україни зі шкільного курсу, п. куліш точно відобразив цей період, тобто історична лінія витримана автором правдиво. а щодо художніх образів, то тут є певні розбіжності, які, до речі, не впливають на хід історії. так, я. сомко, за історичними джерелами, був жонатий і не міг бути нареченим лесі череванівни, а полковник васюта золотаренко в 1663 році був молодою людиною, а не дідом. а вигадані образи кирила тура. череваня, шрама — це узагальнені образи, які нам побачити побут козацтва, соціальну психологію людей того часу.
особисто я, читаючи роман, однаково захоплювалась як історичними подіями, так і художньо створеними автором, не розділяючи їх. мені дуже сподобався роман. я отримала задоволення, прочитавши його, звичайно, помітно, що п. куліш з особливою симпатією ставиться до козацтва, особливо до козацької старшини, але, незважаючи на симпатії автора, роман "чорна рада" правдиво відобразив історичні події того часу.