1)17 вересня 1864р-народився Михайло Михайлович Коцюбинський у Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. 2)Перші спроби як прозаїка:"Андрій Соловійко,або Вченіє світ,а невченіє тьма"(1884),"Дядько та тітка"(1885). 3)Перші друковані твори:вірш "Наша хатка"- у львівському дитячому журнілі "Дзвінок". 4)Під час перебування на урядовій службі пише твори "Для загального добра"(1895),"Дорогою ціною"(1901),"На камені"(1902) та ін. 5)1905-подоріж до країн Центральної та Західної Європи. 6)зима 1911-1912-на о.Капрі в гостях у М.Горького написав "Коні не винні" та "Подарунок на іменини". 7)1912-після повернення з Карпат кілька місяців проводить у клініці пр.Образцова. 8)25 квітня 1913-Коцюбинський М.М.помирає.Його поховано у Чернігові на Болдиній горі,у гаю Троїцького монастиря.
Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.
2)Перші спроби як прозаїка:"Андрій Соловійко,або Вченіє світ,а невченіє тьма"(1884),"Дядько та тітка"(1885).
3)Перші друковані твори:вірш "Наша хатка"- у львівському дитячому журнілі "Дзвінок".
4)Під час перебування на урядовій службі пише твори "Для загального добра"(1895),"Дорогою ціною"(1901),"На камені"(1902) та ін.
5)1905-подоріж до країн Центральної та Західної Європи.
6)зима 1911-1912-на о.Капрі в гостях у М.Горького написав "Коні не винні" та "Подарунок на іменини".
7)1912-після повернення з Карпат кілька місяців проводить у клініці пр.Образцова.
8)25 квітня 1913-Коцюбинський М.М.помирає.Його поховано у Чернігові на Болдиній горі,у гаю Троїцького монастиря.
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.