Укажите героев, кто произносил эти реплики: 1.«…А плата? За гріш не купиш маку, а за гривню правди. Мені б живе слово, бо я говорю зі всім на світі й сама із собою». 2. «Малий? Хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене!» 3.«Рік неврожайний, подушне плати, кріпаччину відробляй». 4. «Я… виплекаю квітку — я стану над громом». 5.«Як мені зберегти цю красу?.. Як? Щоб ця краса не боялася ні грому, ні морозів?» 6. «Ми будемо… шукати з тобою корінь… корінь весни і літа, корінь осені й зими… А шукатимемо його до схід сонця і при зорях…» 7. «Земля — найпривітніша людська домівка. Кращу чи й знайти?» 8 «Так у мене ж нема корови… Товчу й товчу вермішель з плавленим сиром, а вам же треба і молочка, і…» 9. «Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати… Іди…» 10. «Бери мене, сторожа поснула, перед тобою відчиняються двері холодної, йди і випусти сина». 11.«Я такий мудрагель: робити — це і є жити у згоді зі всім світом». 12 «Шукай пізнання у трьох коренях — у землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і у самому собі, у своїй душ у меня к вам будет огромный респект,
З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.
Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусі, Сербії та інших слов'янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара.
На відміну від Західної Європи, де Вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою
У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному розкритті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя. Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш широкому розкриттю образу головної героїні твору. Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в натхненній творчій праці на користь народу. Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.