Розкрити дві мовознавчі теми з курсу «Українська мова» через зміст двох віршів (або загадок, жартів, головоломок, акровіршів) Д.Білоуса (збірки «Диво калинове», «Чари барвінкові»).
Живя среди казаков, Иван Подкова выдавал себя за брата молдавского господаря Иоана III Водэ Храброго, возглавлявшего национально-освободительное движение и убитого турками. Есть версия, что он происходил из секейского рода Баториев, бежал к казакам от семейных интриг. Когда слухи об этом дошли до молдаван, недовольных своим воеводой Петром VI Хромым, они снарядили в 1577 году посольство к Ивану Подкове и просили его занять престол.
При содействии отряда казацкого гетмана Якова Шаха из 600 казаков, и своего отряда, в который входили и молдаване, Подкова вторгся в Молдавию и низвергнул с престола Петра Хромого. Ивана Подкову поддержали народные массы. В конце ноября 1577 он занял столицу Молдавии Яссы и провозгласил себя господарём.
Удержаться в Молдавии Подкове удалось, однако, не более двух месяцев. Воевода Пётр, собрав свежее войско, двинулся к Яссам, чтобы возвратить потерянный престол, но был вторично разбит Подковой. Тогда Стефан Баторий, король польский, написал своему брату, трансильванскому воеводе Христофору, чтобы тот оказал Петру Хромому.
В начале 1578 года Иван Подкова, видя, что ему не удержаться на престоле, решил оставить Молдавию и хотел пробраться к запорожским казакам; но брацлавскому воеводе удалось уговорить Подкову отправиться в Варшаву, чтобы оправдаться перед Баторием. Король, однако, в угоду туркам заключил Подкову под стражу и приказал казнить его во Львове на площади Рынок, в июне 1578 года.
16 июня 1578 года его вывели на площадь Рынок во Львове. После оглашения приговора казаку предоставили последнее слово. «…Меня привели на смерть, хотя в своей жизни я не совершил ничего такого, за что заслужил бы подобный конец. Я знаю одно: я всегда боролся мужественно и как честный рыцарь против врагов христианства и всегда действовал для добра и пользы своей родины, и было у меня единственное желание — быть ей опорой и защитой против неверных…», — обращался Подкова к присутствующим. При этом он просил урядников не казнить сопровождавших его товарищей. Выпив стакан вина, переданный верными побратимами, Подкова попросил их принести коврик. Став на колени, Иван прочитал молитву и перекрестился. И только после этого славному казаку снесли голову.
Почтовый блок «Казацкая Украина»: Иван Богун, Иван Гонта, Иван Подкова, Иван Серко
Ивана похоронили в православной Успенской церкви[1]. Однако казаки выкрали его тело, перевезли в Канев и похоронили в одном из православных монастырей под Чернечей горой.
Казнь Ивана Подковы и превратила его в народного героя. О нём слагали многочисленные предания, думы и песни. Он стал героем романтической поэмы Тараса Шевченко «Иван Подкова» (1839):
Роман П. Куліша «Чорна рада» цікавий і багатопроблемний твір. У ньому письменник порушує не тільки історичні і політичні проблеми, проблеми ставлення влади до народу, незалежності держави, патріотичності, ролі державного діяча людей, а й загальнолюдські, філософські питання – питання народної моралі, батьків і дітей, подружнього щастя і кохання, боротьби добра і зла. Хоча персонажі твору стали носіями ідей самого автора, його антипатій і симпатій, його думок, з-під пера П. Куліша вони вийшли незвичайно живими художніми образами, за долю яких доводиться переживати, радіти, яким доводиться співчувати чи, навпаки, засуджувати.
Це і Яким Сомко – красень, мужня людина і далекоглядний політик, і старий Шрам – суворий та палкий патріот, і його син Петро – відважна та романтична людина, і чарівна Череванівна, і Кирило Тур – одчайдушний, але химерний козак, і жорстокий та підступний Гвинтовка, і підлий Брюховецький, і багато інших, не менш цікавих та своєрідних персонажів, від яких залежала доля українського народу і країни.
У романі гармонійно переплітаються різні художні стилі. Наприклад, окремі сторінки, які присвячені стосункам Петра і Лесі, їх переживанням, звучать зворушливо і поетично, немов вірші. Інші сторінки роману – це ораторський стиль пристрасних монологів героїв, де викладаються погляди автора на становлення української державності та на важливі суспільні проблеми. Зустрічаються у романі і масові сцени, і розлогі описи, і короткий виклад історичних подій, наприклад, загибель Шрама, Васюти і Сомка. П. Куліш був багатогранно обдарованою людиною, тому наситив свій твір цитатами зі Святого Письма і літописів, уривками з народних пісень, які відіграють у романі важливу композиційну роль, не менш важливу, ніж сон Череванихи чи лист Сомка до Васюти.
У романі «Чорна рада» П. Куліш показав неабиякий талант і художню майстерність. Його мова насичена оригінальними метафорами, епітетами, порівняннями та іншими виразними засобами, близькими до усної народної творчості, ця мова має відчутний народний колорит, вона зрозуміла. Не менш приваблює і вражає епічність та масштабність оповіді, у якій автор своїм письменницьким зором осягає усю країну – від Києва до найдрібнішого хутора, він проникає у душі більшості своїх персонажів – від претендента на булаву, державного діяча Якима Сомка до кобзаря Божого Чоловіка чи міщанина Тараса Сурмила, від красуні Лесі Череванівни до дивакуватого, але незвичайно сміливого запорізького козака Тура.
Захоплено відзивалися про роман «Чорна рада» багато видатних митців, не оминув його добрим словом і Т. Шевченко. А І. Франко вважав цей твір «найкращим твором історичної прози в українській літературі». І це цілком заслужено, адже й сьогодні ми відчуваємо неповторний колорит тієї епохи та вчимося на прикладі героїв роману жити в мирі та єдності зі своїми співвітчизниками, прагнемо не повторювати жахливих помилок історії.
Живя среди казаков, Иван Подкова выдавал себя за брата молдавского господаря Иоана III Водэ Храброго, возглавлявшего национально-освободительное движение и убитого турками. Есть версия, что он происходил из секейского рода Баториев, бежал к казакам от семейных интриг. Когда слухи об этом дошли до молдаван, недовольных своим воеводой Петром VI Хромым, они снарядили в 1577 году посольство к Ивану Подкове и просили его занять престол.
При содействии отряда казацкого гетмана Якова Шаха из 600 казаков, и своего отряда, в который входили и молдаване, Подкова вторгся в Молдавию и низвергнул с престола Петра Хромого. Ивана Подкову поддержали народные массы. В конце ноября 1577 он занял столицу Молдавии Яссы и провозгласил себя господарём.
Удержаться в Молдавии Подкове удалось, однако, не более двух месяцев. Воевода Пётр, собрав свежее войско, двинулся к Яссам, чтобы возвратить потерянный престол, но был вторично разбит Подковой. Тогда Стефан Баторий, король польский, написал своему брату, трансильванскому воеводе Христофору, чтобы тот оказал Петру Хромому.
В начале 1578 года Иван Подкова, видя, что ему не удержаться на престоле, решил оставить Молдавию и хотел пробраться к запорожским казакам; но брацлавскому воеводе удалось уговорить Подкову отправиться в Варшаву, чтобы оправдаться перед Баторием. Король, однако, в угоду туркам заключил Подкову под стражу и приказал казнить его во Львове на площади Рынок, в июне 1578 года.
16 июня 1578 года его вывели на площадь Рынок во Львове. После оглашения приговора казаку предоставили последнее слово. «…Меня привели на смерть, хотя в своей жизни я не совершил ничего такого, за что заслужил бы подобный конец. Я знаю одно: я всегда боролся мужественно и как честный рыцарь против врагов христианства и всегда действовал для добра и пользы своей родины, и было у меня единственное желание — быть ей опорой и защитой против неверных…», — обращался Подкова к присутствующим. При этом он просил урядников не казнить сопровождавших его товарищей. Выпив стакан вина, переданный верными побратимами, Подкова попросил их принести коврик. Став на колени, Иван прочитал молитву и перекрестился. И только после этого славному казаку снесли голову.
Почтовый блок «Казацкая Украина»: Иван Богун, Иван Гонта, Иван Подкова, Иван Серко
Ивана похоронили в православной Успенской церкви[1]. Однако казаки выкрали его тело, перевезли в Канев и похоронили в одном из православных монастырей под Чернечей горой.
Казнь Ивана Подковы и превратила его в народного героя. О нём слагали многочисленные предания, думы и песни. Он стал героем романтической поэмы Тараса Шевченко «Иван Подкова» (1839):
Объяснение:
Роман П. Куліша «Чорна рада» цікавий і багатопроблемний твір. У ньому письменник порушує не тільки історичні і політичні проблеми, проблеми ставлення влади до народу, незалежності держави, патріотичності, ролі державного діяча людей, а й загальнолюдські, філософські питання – питання народної моралі, батьків і дітей, подружнього щастя і кохання, боротьби добра і зла. Хоча персонажі твору стали носіями ідей самого автора, його антипатій і симпатій, його думок, з-під пера П. Куліша вони вийшли незвичайно живими художніми образами, за долю яких доводиться переживати, радіти, яким доводиться співчувати чи, навпаки, засуджувати.
Це і Яким Сомко – красень, мужня людина і далекоглядний політик, і старий Шрам – суворий та палкий патріот, і його син Петро – відважна та романтична людина, і чарівна Череванівна, і Кирило Тур – одчайдушний, але химерний козак, і жорстокий та підступний Гвинтовка, і підлий Брюховецький, і багато інших, не менш цікавих та своєрідних персонажів, від яких залежала доля українського народу і країни.
У романі гармонійно переплітаються різні художні стилі. Наприклад, окремі сторінки, які присвячені стосункам Петра і Лесі, їх переживанням, звучать зворушливо і поетично, немов вірші. Інші сторінки роману – це ораторський стиль пристрасних монологів героїв, де викладаються погляди автора на становлення української державності та на важливі суспільні проблеми. Зустрічаються у романі і масові сцени, і розлогі описи, і короткий виклад історичних подій, наприклад, загибель Шрама, Васюти і Сомка. П. Куліш був багатогранно обдарованою людиною, тому наситив свій твір цитатами зі Святого Письма і літописів, уривками з народних пісень, які відіграють у романі важливу композиційну роль, не менш важливу, ніж сон Череванихи чи лист Сомка до Васюти.
У романі «Чорна рада» П. Куліш показав неабиякий талант і художню майстерність. Його мова насичена оригінальними метафорами, епітетами, порівняннями та іншими виразними засобами, близькими до усної народної творчості, ця мова має відчутний народний колорит, вона зрозуміла. Не менш приваблює і вражає епічність та масштабність оповіді, у якій автор своїм письменницьким зором осягає усю країну – від Києва до найдрібнішого хутора, він проникає у душі більшості своїх персонажів – від претендента на булаву, державного діяча Якима Сомка до кобзаря Божого Чоловіка чи міщанина Тараса Сурмила, від красуні Лесі Череванівни до дивакуватого, але незвичайно сміливого запорізького козака Тура.
Захоплено відзивалися про роман «Чорна рада» багато видатних митців, не оминув його добрим словом і Т. Шевченко. А І. Франко вважав цей твір «найкращим твором історичної прози в українській літературі». І це цілком заслужено, адже й сьогодні ми відчуваємо неповторний колорит тієї епохи та вчимося на прикладі героїв роману жити в мирі та єдності зі своїми співвітчизниками, прагнемо не повторювати жахливих помилок історії.
Надеюсь,что хоть как-то з
Объяснение: