Кутаються у хмари сині Карпати. Про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. Підгір’я... Мальовничий куточок України, тут 27 серпня 1856 року народився Іван Франко в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині в заможній сім’ї коваля Яця Франка.
Батько вмів кувать плуги, підкови... Молот слухався його долонь, Cин ловив отецьке кожне слово В тісній кузні, де не гас вогонь. Говорив коваль про кривду люту, Про життя нестерпне бідняка. І несла та мова часто чута Гнів у серце юного Франка. Скільки він у кузні перемріяв, Скільки він снаги набрався там, Щоб за горе мстити лиходіям, Вказувати правду трударям!
У цьому селі проминуло дитинство Івана Франка, тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі і Львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту.
І Франко закінчив Дрогобицьку гімназію в старших класах якої вже почав займатися літературною творчістю. Дебютував у Львівському студентському журналі „Друг” у 1874р. Мужнів, загартовувався І.Франко, навчаючись у Львівському університеті. З під його пера виходять такі вірші: „Гімн”, „Каменярі” , „Товаришам з тюрми”, що звучали як дзвін на спалах, кликали до боротьби „за поступ, щастя й волю”. Такого сильного революційного голосу після смерті Т.Шевченка Україна ще не чула.
Життя... У кожного воно різне. У когось воно радісне, яскраве, багате на події, емоції, враження, активне, а в декого — пасивне, тому сумне, неяскраве. Є люди, які переконані: якщо в житті щось не вдається, то таке життя нічого не вартує. У чому ж його сенс? Узагалі краще тоді не жити. Інші ж дотримуються думки, що життя — найвища цінність, і яким би воно не було, — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів.
Кутаються у хмари сині Карпати. Про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. Підгір’я... Мальовничий куточок України, тут 27 серпня 1856 року народився Іван Франко в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині в заможній сім’ї коваля Яця Франка.
Батько вмів кувать плуги, підкови...
Молот слухався його долонь,
Cин ловив отецьке кожне слово
В тісній кузні, де не гас вогонь.
Говорив коваль про кривду люту,
Про життя нестерпне бідняка.
І несла та мова часто чута
Гнів у серце юного Франка.
Скільки він у кузні перемріяв,
Скільки він снаги набрався там,
Щоб за горе мстити лиходіям,
Вказувати правду трударям!
У цьому селі проминуло дитинство Івана Франка, тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі і Львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту.
І Франко закінчив Дрогобицьку гімназію в старших класах якої вже почав займатися літературною творчістю. Дебютував у Львівському студентському журналі „Друг” у 1874р.
Мужнів, загартовувався І.Франко, навчаючись у Львівському університеті. З під його пера виходять такі вірші: „Гімн”, „Каменярі” , „Товаришам з тюрми”, що звучали як дзвін на спалах, кликали до боротьби „за поступ, щастя й волю”. Такого сильного революційного голосу після смерті Т.Шевченка Україна ще не чула.
Життя... У кожного воно різне. У когось воно радісне, яскраве, багате на події, емоції, враження, активне, а в декого — пасивне, тому сумне, неяскраве. Є люди, які переконані: якщо в житті щось не вдається, то таке життя нічого не вартує. У чому ж його сенс? Узагалі краще тоді не жити. Інші ж дотримуються думки, що життя — найвища цінність, і яким би воно не було, — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів.
А як ставитесь до цієї проблеми Ви?