ответ:Родилась в интеллигентной украинско-белорусской семье 21 июля 1906 года в поселке Ильинское под Москвой, где её родители проводили летний отпуск. До сих пор не установлено, в каком из нескольких подмосковных населённых пунктов под названием «Ильинское» произошло это событие, так как свидетельство о рождении Елены Телиги утеряно.
Мать была дочерью православного священника, учительницей, отец — инженером-гидротехником, работал на Москве-реке, Волге, Клязьме, Северском Донце, был одним из авторов орошения Голодной степи около Ташкента. Старший брат Сергей также был поэтом (писал на русском языке под псевдонимом С. Нальянч), но по сравнению с ней он почти неизвестен.
В 1911 г. жившая в Москве семья Шовгеновых переезжает в Санкт-Петербург, а оттуда в мае 1917 г. в город Изюм на Харьковщине, где жили родственники Елены по отцовской линии. С весны 1918 г. отец Елены работал в Министерстве путей сообщения, а с сентября — и профессором в Киевском политехническом институте, и семья жила в Киеве. Там Елена обучалась в женской гимназии Александры Дучинской. Судя по табелю, училась она в гимназии посредственно. В 1919 г. частное образование прекратилось, и Елене пришлось перейти в народную школу.
В ноябре 1920 года отец Елены, вместе с украинским правительством, уезжает в Польшу, а с апреля 1922 — в Чехию. В мае 1922 г. эмигрирует и мать Елены вместе с ней и её братом Сергеем, однако сначала они поселились в г. Тарнуве (Польша). Через два месяца они переехали в г. Подебрады (Чехия), где отец Елены занимал должность ректора в Украинской хозяйственной академии. В 1923 году Елена получила аттестат о среднем образовании и поступила на историко-филологическое отделение Украинского педагогического института им. Михаила Драгоманова в Праге. Тут она познакомилась со своим будущим мужем Михаилом Телигой, кубанским казаком и бывшим сотником Армии УНР. Они поженились 1 августа 1926 года. В конце 1920-х гг. впервые начала публиковаться поэзия Елены Телиги.
Осенью 1929 г. Елена вместе с мужем переехала в Варшаву, где уже с 1928 г. жили её родители. В Варшаве Елена нуждалась, иногда работала моделью в магазинах, однако затем ей удалось устроиться учительницей начальных классов в украинской школе.
Своєрідність літературного процесу цього періоду полягає в тому, що молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення.
Визрівали протест проти натуралізму, вузького тянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Це період народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти тянства, що вироджувалося, проти декадентства і «чистого мистецтва».
У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму і яка характеризується розмаїттям художніх методів та стилів. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Потужним поштовхом для розвитку літератури стали революційні роки, які сколихнули суспільство. Український народ, а з ним і його література ввійшли в нову добу. То була справді велика історична доба. Народ, усвідомивши свою силу, став, за висловом Михайла Грушевського, «на порозі Нової України».
Вперше за довгі сторіччя українська книга вільно зустрілася зі своїм читачем. Розвиваються преса і журналістика. Упродовж чотирьох бурхливих років національно-державного відродження сформувались основи цілого ряду літературно-мистецьких шкіл і напрямків, серед яких і ті, що не вичерпали себе й сьогодні: революційні романтики (В. Еллан, В. Чумак), неокласики (А. Кримський, М. Рильський, П. Фили-пович, В. Отроковський), символісти (Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський, В. Ярошенко), футуристи (М. Семенко), кларнетисти (П. Тичина, Аркадій Казка, В. Свідзінський, О. Слісаренко).
Лесь Курбас заклав новий експериментальний «Молодий театр», що пізніше вилився в блискучу добу «Березіля». Тріумфального піднесення здобув національний дореволюційний реалістичний театр під керівництвом Миколи Садовського.
Засновано Українську академію наук. Закладаються Академія Мистецтв та Архітектурний інститут. Починає працювати ряд видавництв: «Сяйво», «Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт», «Криниця» та інші. Виходять літературно-критичні місячники та альманахи: «Літеатрально-науковий вісник», «Шлях», «Універсальнийжурнал», «Нашеминуле», «Літературно-критичнийальманах», «Книгар», «Музагет», «Наша думка», «Мистецтво», «Зшитки боротьби», «Гроно» та інші.
ответ:Родилась в интеллигентной украинско-белорусской семье 21 июля 1906 года в поселке Ильинское под Москвой, где её родители проводили летний отпуск. До сих пор не установлено, в каком из нескольких подмосковных населённых пунктов под названием «Ильинское» произошло это событие, так как свидетельство о рождении Елены Телиги утеряно.
Мать была дочерью православного священника, учительницей, отец — инженером-гидротехником, работал на Москве-реке, Волге, Клязьме, Северском Донце, был одним из авторов орошения Голодной степи около Ташкента. Старший брат Сергей также был поэтом (писал на русском языке под псевдонимом С. Нальянч), но по сравнению с ней он почти неизвестен.
В 1911 г. жившая в Москве семья Шовгеновых переезжает в Санкт-Петербург, а оттуда в мае 1917 г. в город Изюм на Харьковщине, где жили родственники Елены по отцовской линии. С весны 1918 г. отец Елены работал в Министерстве путей сообщения, а с сентября — и профессором в Киевском политехническом институте, и семья жила в Киеве. Там Елена обучалась в женской гимназии Александры Дучинской. Судя по табелю, училась она в гимназии посредственно. В 1919 г. частное образование прекратилось, и Елене пришлось перейти в народную школу.
В ноябре 1920 года отец Елены, вместе с украинским правительством, уезжает в Польшу, а с апреля 1922 — в Чехию. В мае 1922 г. эмигрирует и мать Елены вместе с ней и её братом Сергеем, однако сначала они поселились в г. Тарнуве (Польша). Через два месяца они переехали в г. Подебрады (Чехия), где отец Елены занимал должность ректора в Украинской хозяйственной академии. В 1923 году Елена получила аттестат о среднем образовании и поступила на историко-филологическое отделение Украинского педагогического института им. Михаила Драгоманова в Праге. Тут она познакомилась со своим будущим мужем Михаилом Телигой, кубанским казаком и бывшим сотником Армии УНР. Они поженились 1 августа 1926 года. В конце 1920-х гг. впервые начала публиковаться поэзия Елены Телиги.
Осенью 1929 г. Елена вместе с мужем переехала в Варшаву, где уже с 1928 г. жили её родители. В Варшаве Елена нуждалась, иногда работала моделью в магазинах, однако затем ей удалось устроиться учительницей начальных классов в украинской школе.
Объяснение:
Объяснение:
Своєрідність літературного процесу цього періоду полягає в тому, що молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення.
Визрівали протест проти натуралізму, вузького тянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Це період народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти тянства, що вироджувалося, проти декадентства і «чистого мистецтва».
У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму і яка характеризується розмаїттям художніх методів та стилів. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Потужним поштовхом для розвитку літератури стали революційні роки, які сколихнули суспільство. Український народ, а з ним і його література ввійшли в нову добу. То була справді велика історична доба. Народ, усвідомивши свою силу, став, за висловом Михайла Грушевського, «на порозі Нової України».
Вперше за довгі сторіччя українська книга вільно зустрілася зі своїм читачем. Розвиваються преса і журналістика. Упродовж чотирьох бурхливих років національно-державного відродження сформувались основи цілого ряду літературно-мистецьких шкіл і напрямків, серед яких і ті, що не вичерпали себе й сьогодні: революційні романтики (В. Еллан, В. Чумак), неокласики (А. Кримський, М. Рильський, П. Фили-пович, В. Отроковський), символісти (Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський, В. Ярошенко), футуристи (М. Семенко), кларнетисти (П. Тичина, Аркадій Казка, В. Свідзінський, О. Слісаренко).
Лесь Курбас заклав новий експериментальний «Молодий театр», що пізніше вилився в блискучу добу «Березіля». Тріумфального піднесення здобув національний дореволюційний реалістичний театр під керівництвом Миколи Садовського.
Засновано Українську академію наук. Закладаються Академія Мистецтв та Архітектурний інститут. Починає працювати ряд видавництв: «Сяйво», «Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт», «Криниця» та інші. Виходять літературно-критичні місячники та альманахи: «Літеатрально-науковий вісник», «Шлях», «Універсальнийжурнал», «Нашеминуле», «Літературно-критичнийальманах», «Книгар», «Музагет», «Наша думка», «Мистецтво», «Зшитки боротьби», «Гроно» та інші.